Эмиль Золя - Черево Парижа

— Ви розумієте,— додав Гавар,— що Верлак не протягне й півроку і посада лишиться за Флораном! А місце, скажу вам, хороше... Та ще й поліцію ми вмішаємо в цю справу. На цю посаду призначає префектура. Ну й посміємося ж ми, коли Флоран піде до поліцая одержувати гроші!

Він реготав від задоволення, бо все це здавалося йому дуже кумедним.

— Я не хочу цього місця,— сказав відверто Флоран.— Я поклявся нічого не брати від імперії. Краще з голоду вмерти, ніж переступити поріг префектури. Це неможливо, Гаваре, розумієте?

Гавар слухав, трохи збентежений цими словами. Кеню повісив голову. А Ліза повернулася, втупивши у Флорана пильний погляд; шия в неї роздувалася, корсаж мало не тріскався від тиску схвильованих грудей. Вона тільки розтулила рота, щоб заговорити, як у магазин вбігла Сар’єтта. Знову запанувала мовчанка.

— От лихо! — скрикнула дівчина з ніжним сміхом.— Я зовсім забула купити сала. Відріжте мені, мадам Кеню, дванадцять кусочків, але тоненьких, будь ласка; це мені жайворонків смажити... Жюлеві заманулося жайворонків!.. Ну, як ся маєте, дядю?

Вона наповнила весь магазин своїми спідницями, що розлітались на всі боки, і посміхалася до всіх присутніх, її свіже личко було біле, як молоко, а зачіска з одного боку розтріпалася від протягу на ринку. Гавар узяв її за обидві руки.

— Можу побитися об заклад, що коли я ввійшла, ви говорили про мене,— сказала Сар’єтта з властивою їй безцеремонністю.— Що ж ви говорили, дядечку Гавар?

Ліза покликала її до себе:

— Ану, гляньте, чи досить тоненько я нарізала?

Ковбасниця акуратненько нарізала сала на кінці

дошки, тоді загорнула його в папір, питаючи:

— Більше нічого вам не треба?

— Та вже якщо я зайшла сюди, то дайте мені ще фунт топленого свинячого сала. Я страшенно люблю смажену картоплю! В мене виходить цілий сніданок з картоплі на два су та пучка редиски... Так, дайте мені фунтик смальцю, мадам Кеню!

Ковбасниця поклала аркуш грубого паперу на шальку ваги. Вона брала свиняче сало з банки під етажеркою буксовою лопаткою і потроху легеньким рухом руки додавала його, поки набралася добра купка. Коли шалька вагів опустилася, Ліза зняла папір і спритно загорнула кінчиками пальців.

— Двадцять чотири су,— сказала вона,— і на шість су свинячого сала, всього тридцять су. Більше нічого не бажаєте?

Сар’єтта відповіла, що не бажає. Вона заплатила, продовжуючи сміятись, поблискуючи зубами, заглядаючи чоловікам в обличчя . Її сіра спідниця перекрутилась набік, бордова хустинка, зав’язана абияк, відкривала посередині білу смужку грудей. Виходячи, Сар’єтта сварилась на Гавара пальцем:

— То ви не хочете мені сказати, про що говорили, коли я ввійшла? Я з вулиці бачила, як ви тут реготали... Он ви який потайний! Не буду вас більше любити.

Вона вийшла з крамниці і побігла через вулицю.

— Це мадмуазель Саже підіслала до нас Сар’єтту,— сухо зауважила Ліза.

Мовчанка тривала далі. Гаварові прикро було, що Флоран так поставився до його пропозиції. Першою заговорила ковбасниця дуже лагідним тоном:

— Даремно, Флоране, ви відмовляєтесь од місця наглядача в павільйоні морської риби... Ви знаєте, як тепер важко знайти будь-яку посаду. І становище ваше таке, що не можна дуже перебирати.

— Я сказав, чому відмовляюся,— відповів той.

Мадам Кеню знизала плечима.

— Слухайте, це ж несерйозно... Я розумію, що вам нема за що любити уряд. Але ж це не повинно стати на перешкоді заробляти собі на хліб. Це було б по-дурному. Та й, зрештою, імператор зовсім не злий, мій друже: Звичайно, я вірю, що ви багато страждали. Та хіба ж він міг знати, що вас там годували запліснявілим хлібом і смердючим м’ясом? Хіба ж може він сам до всього доходити? А гляньте на нас: адже ж він не заважає нам вдало вести наші справи... Ні, ви не праві, зовсім не праві!

Гавар що далі, то більше ніяковів. Він не міг припустити, щоб при ньому так вихваляли Наполеона III.

— Ні, мадам Кеню, ні,— пробурмотів він.— Це ви вже занадто. Всі вони мерзотники...

— О,— жваво перебила красуня Ліза.— Ми знаємо, що ви за людина. Вас одного дня пограбують і вб’ють! От до чого призведуть усі ваші балачки. Та не будемо говорити про політику, це мене дратує... Адже тут мова йде тільки про Флорана, чи не так? Ну, от я й кажу, що йому конче треба погодитися на посаду наглядача. А ти як думаєш, Кеню?

Кеню досі й слова не промовив. Раптове запитання жінки було йому неприємне.

— Посада добра,— ухилився він від прямої відповіді.