Панас Мирний: Серед степів

- Добродію! Ви не спите? - спитався вас Яким, уклавшись спати біля воза на траві.

- Ні, не сплю,- одказуєте ви, раді, що хоч голос Якимів одвів вас від тії плутанини, яку закуйовдили ваші невпинні думки.- А що скажеш, Якиме?

- Та… хотів вас попитати…

- Питай, що таке?

- Ви не знаєте, добродію, як його записатися на Амур?

- Куди? - аж скрикнули ви.

- На Амур… Сторона є така… Землі там, кажуть, неомірно: йди бери, займай скілько хоч-ніхто тобі не заборонить.

- Чи ти, бува, не здурів, Якиме? - гукнули ви, підводячись на возі.- Ти ж їхав зо мною цілісінький день, з ранку й до пізньої ночі?.. Бачив цей край - який він хороший та пишний. Де ти знайдеш другий такий на білому світі?

І ви почали Якимові гаряче викладати про все, що вам довелося бачити сьогодні, про ті чарівні та милі почування, які ви пережили, про красу й достаток свого краю.

- Та воно-то так, добродію. Що й казати? Хороше в нас і красно, і всього вволю є… Тілько все то, добродію, чуже та не наше. Он у мене жінка, діток троє, а землі ні клаптя немає. Огород такий, що з своєї стріхи та на чуже капле. От ви і розсудіть: як тут його жити? А Амур-сторона, кажуть, багата: землі тої неомірно; лісу - скільки хочеш, річки - так і кишать рибою! От якби хто знайшовся такий добрий та допоміг мені туди з сім'єю добутися…

- А ти був там? Бачив своїми очима все те, про що оце тут наказав?

- Я не був, а всі так кажуть. Ото, що сьогодні стрівали, теж на Амур пішли… І курей, і кішок повезли з собою… Добро!

- Хороші бубни за горами, а зблизька шкуратяні - знаєш?

- Знаю,- нехотя одказав Яким.- Так ви, значить, не раєте на Амур? - не швидко спитав він.

- Не тілько тобі, а й рідному батькові не пораю! Багато вашого брата туди пішло; були люди із достатком, та й ті знищились, перевелись ні на віщо… Діти повимирали, самі від хвороби та всяких напастей ледве ноги волочать. Радніші б і назад вернутися, та ніяк доставитись.

- А ви сами, добродію, звідти? Бачили там самі нашого брата? - попитався Яким.

- Ні, я там не був - по газетах пишуть.

- А-а… пишуть?.. Ну, так будемо ж спати,- одказав Яким,- бо он уже й Волосожар зійшов, незабаром почне світати.

Серед нічної тиші та темноти до вас донеслося, як Яким почав лаштуватися до відпочинку: щось таке він підсовував, щось розгортав і, позіхнувши, незабаром почав висвистувати носом.

Чи не час, бува, і вам відпочити? Час, час!.. Та чи зійде-то сон на вашу заклопотану голову? Чи заспокоїть він ваше розражене серце та роз'ятрену душу?

[1903]