Олесь Гончар - Тронка

- Чуєш, Віталику? - звертається Сашко до товариша.- Ось що декому сниться… В нашому “Перці” це можна б назвати “Мрія сучасного лежебоки”…

- Колего, я не вважаю, що цей камінь кинуто в мій город… Я під цю статтю не підходжу. Звичайно, я працюю у відповідності з трудовим законодавством, я не переганяю себе на гречку, як наш, скажімо, директор Пахом Хрисантович,- йому, до речі, вчора знову давали уколи… Ви йому про майбутнє, про світлу мету, а яка вона йому світла, коли в нього хронічна виразка шлунка, коли йому, бідоласі, в очах темніє від роботи. Для нього ціле життя - це, братці, тільки силос, силос і силос! А я не хочу бути єгиптянином силосу! Я не для того народжений, щоб стати будівником силосних пірамід!

- Ти проти силосу? - з підозрою глянув на промовця Сашко.

- Навпаки,- заперечив Мамайчук,- я навіть у дитинстві не применшував значення для нас дрібно посіченої зеленої маси… Хто сьогодні на силосі вилами орудує - тому шана, бо і в мене - ось на руках від “бублика” трудові мозолі роговіють… Перед вами людина, яка скромну свою роботу на цій грішній планеті намагається виконувати сумлінно. Екран мій світить вечорами у темряву найдальших кошар. План кінопрокату даю, куди посилають - їду. Ось і зараз, друзі мої, мушу покинути вас, їду згідно з одержаним нарядом…

- Їдеш, та все на одному місці,- зиркає Віталій на стілець, що на ньому верхи поколихується Гриня.

- Я ціную, товаришу Рясний, наявне в тобі почуття гумору,- зверхньо відзначає Гриня.- Ставитись до всього на світі з гуморком - в цьому самозахист і мудрість людини нашого часу. Отже, ти, отроче, на порозі мудрості… Всесвіт великий і різноманітний: одні тіла перебувають у стані плазми, другі в стані закам'янілості, тобі ж подобається бути в стані життя, так?

- Так.

- В твоїй душі саме бродять ліричні позитивні заряди… Вгадав?

- Вгадав.

- І зоряний ефір ночами слухає твою наївну пісню кохання?

- Відчепись,- сказав Віталій сердито, відчувши в цьому натяк на його вчорашнє звертання до Тоні. Мамайчук, реготнувши, продекламував:

- “О, зміцніте мене вином, освіжіть мене яблуками: від любові знемагаю!…” Звідки це?

- З “Пісні пісень”,- підказав Сашко.

- “Ви не дивітесь, що я смуглява,- се сонце мене осмалило… Я смуглява собі та гарна, мов ті намети Кедарські, мов килими в Соломона…” А це?

- І це звідти,- притамував усмішку Віталій.

- Вірно, юначе! Отже, ти стоїш уже на порі молочної стиглості… Рідна школа незабаром випхає тебе в білий світ з атестатом зрілості… Після неї - куди, якщо не секрет?

- Видно буде.

- При вступі до інституту тепер, як відомо, вимагається трудовий стаж… Але не думаю, що ти, мов останній плебей, будеш многотерпеливо той стаж добувати! На щастя, в тебе є реальна змога скоротити свої митарства…

- Що ти маєш на увазі? - нахмурився Віталій.

- Ти не хмурся… Ти смійся від щастя! Дай мені таку матусю, що й депутатка, що і в області, як у себе вдома, не бачити б вам цього Мамайчука тут!

Сашко глянув на нього з-під хвилі розтріпаного чуба:

- Погано ж ти знаєш його матусю.

- Що? - видивився на радиста Мамайчук.- Я за неї голосував! Голос за неї віддав і притому - щиро. Заступниця сірих! Борець за мрію. Все це так. Але ж вона - ще й мати! А ти,- він глянув на Віталика,- улюблений мамин синок.

- Я не мамин.

- А чий?

- Я материн.

- Суті це не міняє. Ти, згідно, з законами природи, найдорожча для неї істота, тобі мусить бути ясно, що з цього випливає…

- Не ясно,- скривився в недобрій усмішці Віталій.- Може, поясниш?

- Без неї ти, хлопче, нуль у всесвіті. Розшолопав? Круглий нуль - з власного гіркого досвіду свідчу. Отже, йди, падай перед нею на чотири кості, проси. Інакше не бачити тобі не те що кораблебудівного, а й зачуханого якого-небудь технікуму… А так буде зовсім просто: вона їде до міста. Твердо стукає в двері до товариша ректора. Товариш ректор - весь увага до товаришки Рясної. Слухає. Вислуховує, і, поки точиться бесіда, у списку навпроти твого імені з'являється отака маленька-маленька, як макове зерно, цяточка… Ніби муха наслідила. І все! Твоя доля тією цяточкою вирішена. Ти прийнятий! З чим я тебе й вітаю наперед!

- Погано ж ти знаєш, товаришу виборець, і свою депутатку, і її сина,- знову каже Сашко.

- Ах, я не вгадав? Він не визнає протекцій? Він ненавидить блати?… Він хоче по-чесному, хоче самостійно розв'язувати формули життя з багатьма невідомими?… Чи не так, любий наш Архімедику?

Віталій досадливе покушував губу:

- Ти ясновидець.