Николай Гоголь - Мертві душі

Поки приїжджий пан оглядав свою кімнату, внесені були його пожитки: передусім чемодан з білої шкіри, трохи пошарпаний, чим показував, що був не вперше в дорозі. Чемодан внесли кучер Селіфан, низенький чоловік у кожушку, і лакей Петрушка, чолов'яга років тридцяти, в просторому приношеному сюртуку, як видно, з панського плеча, чолов'яга трохи суворий з вигляду, з дуже великими губами й носом. Слідом за чемоданом внесена була невелика скринька з червоного дерева, викладена шматочками карельської берези, шевські колодки і загорнута в синій папір смажена курка. Коли все це було внесено, кучер Селіфан подався в конюшню поратись біля коней, а лакей Петрушка почав улаштовуватись у маленькому передпокої, дуже темній конурці, куди вже встиг принести свою шинель і разом з нею якийсь Свій власний запах, що був переданий і принесеному слідом за цим мішку з усяким лакейським туалетом. У цій конурці він приладнав до стіни вузеньке триноге ліжко, накривши його невеличкою подобою матраца, втовченим і плоским, як млинець, і, може, так само обмащеним, як млинець, який йому пощастило виправити в хазяїна гостиниці.

Поки слуги справлялись і порались, пан пішов у загальну залу. Які бувають ці загальні зали — всякий проїжджий знає дуже добре: ті ж самі стіни, пофарбовані олійною фарбою, потемнілі вгорі від диму з люльок і заяложені знизу спинами всяких проїжджих, а ще більше тутешніми купецькими, бо купці в торгові дні приходили сюди вшістьох і всімох випивати свою відому пару чаю4, та сама закурена стеля, та сама задимлена люстра з безліччю висячих скляних бурульок, що стрибали й дзвеніли кожного разу, коли половий, бігав по витертих клейонках, похитуючи спритно підносом, на якому сиділа така ж безліч чайних чашок, як птахів на морському березі, ті самі картини на всю стіну, мальовані олійними фарбами, словом, все те саме, що й скрізь; тільки й різниці, що на одній картині зображена була німфа з такими величезними грудьми, яких читач, мабуть, ніколи не бачив. А втім, подібна гра природи трапляється на різних історичних картинах, невідомо, в який час, звідки й ким привезених до нас у Росію, іншого разу навіть нашими вельможами, любителями мистецтв, що накупили їх в Італії за порадою кур'єрів, які везли їх. Пан скинув з себе картуз і розмотав з шиї шерстяну, райдужних кольорів косинку, яку жонатим виготовляє своїми руками дружина, додаючи й належне напучення як закутуватись, а нежонатим — напевне не можу сказати, хто робить, Бог їх знає, я ніколи не носив таких косинок. Розмотавши косинку, пан звелів подати собі обід. Поки йому подавали різні звичайні в трактирах страви, як-от: щі зі слойоним пиріжком, що його нарочито тримають для проїжджих протягом кількох тижнів, мозок з горошком, сосиски з капустою, пулярка5 смажена, огірок солоний і неодмінний слойоний солодкий пиріжок, завжди готовий до послуг; поки йому все це подавали і розігріте, й просто холодне, він примусив слугу, або полового, розповідати йому всякі нісенітниці про те, хто держав раніше трактир і хто тепер, і чи багато дає прибутку, і чи великий падлюка їх хазяїн; на що половий за звичаєм відповідав: о, великий, пане, шахрай. Як в освіченій Європі, так і в освіченій Росії є тепер дуже багато поважних людей, які без того не можуть поїсти в трактирі, щоб не поговорити зі слугою, а іноді навіть забавно пожартувати з нього. А втім, приїжджий робив не все пусті запитання; він з надзвичайною точністю розпитав, хто в місті губернатор, хто голова палати, хто прокурор, словом, — не минув жодного значного чиновника, але ще з більшою точністю, якщо навіть не з зацікавленням, розпитав про всіх значних поміщиків, скільки хто має душ селян, чи далеко живе від міста, який навіть, на вдачу і чи часто приїжджає.в місто; розпитав уважно про стан краю: чи не було яких хвороб в їхній губернії, пошесних гарячок, убійчих яких-небудь пропасниць, віспи й іншого такого — і все так ґрунтовно і з такою точністю, яка виявляла більше, ніж тільки звичайну цікавість. У манерах своїх пан мав щось солідне й сякався надзвичайно гучно. Невідомо, як це він робив, а тільки ніс його звучав, як труба. Ця очевидно зовсім невинна властивість здобула одначе йому багато пошани з боку трактирного слуги, так що він кожного разу, коли зачував цей звук, стріпував волоссям, випростувався шанобливіше і, нахиливши з височини свою голову, запитував: чи не треба чого? Після обіду пан випив чашку кофію й сів на диван, підклавши собі за спину подушку, яку в російських трактирах замість еластичної вовни набивають чимось надзвичайно схожим на цеглу й булижник. Тут почав він позіхати й звелів одвести себе у свій номер, де, прилігши, заснув на дві години. Спочивши, він написав на клаптику паперу, на прохання трактирного слуги, чин, ім'я й прізвище для повідомлення, куди слід у поліцію. На папірці половий, спускаючися сходами, прочитав по складах таке: колезький радник6 Павло Іванович Чичиков, поміщик, у своїх справах. Коли половий усе ще розбирав по складах записку, сам Павло. Іванович Чичиков пішов поглянути на місто, яким був, як здавалося, задоволений, бо визнав, що місто ніяк не поступалось іншим губернським містам: кидалась в очі жовта фарба на кам'яних будинках і скромно темніла сіра на дерев'яних. Будинки були на один, два й півтора поверхи, з неодмінним мезоніном. дуже гарним, на думку губернських архітекторів. Місцями ці будинки здавалися загубленими серед широкої, як поле, вулиці і нескінченних дерев'яних парканів; місцями збивалися в купу, і тут було помітно більше руху народу й пожвавлення. Траплялись майже позмивані дощем вивіски з кренделями й чобітьми, де-не-де"— з намальованими синіми штанами і підписом якогось Аршавського кравця; де магазин з картузами, кашкетами й написом: чужоземець Василій Федоров; де намальований був більярд з двома гравцями у фраках, в які одягаються у нас по театрах гості, що виходять в останньому акті на сцену. Гравці були зображені з націленими киями, трохи вивернутими назад руками й кривими ногами, які щойно зробили в повітрі антраша. Під усім цим було написано: "І ось заклад". Де-не-де просто на вулиці стояли столи з горіхами, милом і пряниками, схожими на мило; де харчевня з намальованою товстою рибиною і встромленою в неї виделкою. Найчастіше ж помітні були почорнілі двоголові державні орли7, які тепер уже замінені лаконічним написом: питейний дім. Брук скрізь був поганенький. Він зазирнув і в міський сад, який складався з тоненьких, що кепсько прийнялись, дерев, з підпірками унизу, в формі трикутників, дуже гарно пофарбованих зеленою олійною фарбою. А втім, хоч ці деревця були не вищі за очерет, про них було сказано в газетах при; описі ілюмінації, що місто наше прикрасилось, завдяки дбайливості цивільного правителя, садом з тінявих та гіллястих дерев, які дають прохолоду у жаркий день, і що при тому було дуже зворушливо дивитись, як серця громадян трепетали з надміру вдячності і струмили потоки сліз на знак подяки до пана градоначальника. Розпитавши докладно будочника, куди можна пройти ближче, як треба буде до собору, до урядових місць, до губернатора, він пішов глянути на річку, що текла посеред міста, дорогою відірвав прибиту до стовпа афішу з тим, щоб, прийшовши додому, прочитати її гарненько, подивився пильно на даму непоганої вроди, що проходила дерев'яним тротуаром, за якою ішов хлопчик у військовій лівреї з вузликом у руці, і ще раз обвівши все очима, ніби для того, щоб добре запам'ятати розташування місця, попрямував додому просто в свій номер, підтримуваний злегка на сходах трактири ним слугою. Попивши чаю, він сів до стола, звелів подати собі свічку, витяг з кишені афішу, підніс її до свічки й почав читати, примруживши трохи праве око. Проте вартого уваги небагато було в афішці: виставляли драму п. Коцебу8, в якій Ролла грав п. Попльовін, Кору — панна Зяблова, інші особи були ще менш примітні, одначе він прочитав їх усіх, добрався навіть до ціни партеру і довідався, що афіша була надрукована в друкарні губернського правління, потім перевернув на другий бік, дізнатися, чи нема й там чого-небудь, але, не знайшовши нічого, протер очі, згорнув охайно й поклав у свою шкатулку, куди мав звичай складати все, що траплялося. День, здається, був закінчений порцією холодної телятини, пляшкою кислого квасу і міцним сном на всі заставки, як висловлюються по деяких місцях широкої російської держави.