Уильям Мейкпис Теккерей - Ярмарок суєти

Насамперед хоч місто і було здобуте, чи могла вона мати певність, що здобута найголовніша його мешканка? Чи витримає міс Кроулі, чи вона, бува, тайкома не плекає думки знов привітати вигнану суперницю? Стара леді любила Ро-дона й Ребеку, яка її розважала. Місіс Б’ют добре розуміла, що ніхто з її табору не вміє так подобатися цій вередливій, вихованій у місті жінці. «Співу моїх дівчаток після тієї клятої гувернантки не хочеться й слухати, що вже є, те в,— щиро признавалася сама собі місіс Б’ют.— Стара завжди йшла спати, коли Марта і Луїза починали грати свої дуети. Незграбні студентські манери Джіма й вічне базікання бідолашного Б’юта, про собак і коней давно вже набридли їй. Якщо я заберу її до пасторського будинку, вона неодмінно з усіма полається і втече, а тоді їй недовго й знов попасти в лапи тому жахливому Родонові і стати жертвою тієї гадюки Шарп. Але тим часом, як я бачу, вона дуже хвора і принаймні кілька тижнів не зможе нікуди їхати, а поки одужає, треба придумати якийсь спосіб, щоб захистити її від тих безсовісних людей».

Коли навіть у найкращі хвилини для міс Кроулі хтось казав, що вона хвора чи має поганий вигляд, нажахана стара леді відразу посилала по лікаря. А мушу сказати, що тепер, після цієї несподіваної родинної бурі, яка б довела до струсу й міцніші нерви, вона справді кепсько себе почувала. В кожному разі, місіс Б’ют вважала за свій обов’язок заявити лікареві, аптекареві, компаньйонці і всім слугам, що міс Кроулі в дуже тяжкому стані й що вони повинні пристосуватись до її хвороби. Вона наказала настелити на вулиці по коліна соломи, зняти з парадних дверей молоток і віддати його на сховок містерові Боулсу. Вона наполягла, щоб лікар приїздив двічі на день, і кожні дві години напихала хвору ліками. Якщо хтось заходив до кімнати, вона так зловісно сичала) «Тс-с-с!» — що лякала нещасну хвору в ліжку; хоч куди б міс Кроулі звернула погляд, вона завжди натикалася на пильні очі-намистинки місіс Б’ют, яка зайняла міцну позицію на кріслі в головах хворої. Ті очі ніби світилися в темряві (бо завіси весь час були запнуті), коли вона в своїх плюшевих капцях безшумно, мов кішка, сновигала по кімнаті. Так міс Кроулі лежала цілими днями, і вже довгий час, а місіс Б’ют читала їй побожні книжки і не спала цілими ночами, слухаючи протяглі вигуки нічного сторожа й легеньке шипіння свічки. Опівночі хвору ще раз відвідував улесливий аптекар, після чого їй залишалось дивитися на блискучі, мов жаринки, очі місіс Б’ют і на жовтий відблиск, який тростинова свічка кидала на темну стелю. Навіть Гігейя не витримала б такого розпорядку, а що вже казати про бідолашну стару леді з слабкими нервами? Ми вже згадували, що коли ця шановна учасниця Ярмарку Суєти була здорова і в доброму гуморі, вона дотримувалася таких вільних поглядів на релігію і мораль, ідо їй позаздрив би навіть мосьє Вольтер, та коли її опадала слабість, стара грішниця погіршувала свій етап панічним страхом перед смертю, якому малодушно піддавалася.

Повчання коло ліжка хворої і побожні роздуми, певна річ, недоречні в белетристиці, і ми не маємо наміру (на відміну від декотрих сучасних романістів) заманювати публіку на проповідь, коли вона платить гроші, щоб подивитися комедію. Але й без проповіді кожному слід тримати в пам’яті ту істину, що метушня, тріумф, сміх і веселість, які Ярмарок Суєти виставляє на публічний огляд, не завжди товаришують акторові в особистому житті і що його часом опановує гнітючий настрій і сумне каяття. Думка про найрозкішніші бенкети навряд чи підбадьорить хворого епікурейця. Згадка про найкращі убори і блискучі тріумфи на балах не вельми потішить відквітлих красунь. Мабуть, і державні діячі в певні хвилини свого життя не відчувають великого задоволення від роздумів про найбільші свої перемоги. І вчорашні успіхи чи розваги не багато важать, коли попереду постане неминуче (але невідоме) завтра, про яке кожен із нас ран чи пізно мусить подумати. О брате в блазенському уборі! Чи не буває в тебе таких хвилин, коли тебе верне від скалозубства і кривляння, від калаталець і дзвіночків на ковпаку? Отож, любі друзі й колеги, моя приємна мета — походити з вами по Ярмарку, оглянути прилавки й вітрини, а потім ми всі повернемось додому від яскравих ліхтарів та веселого галасу і, залишившись самі, відчуємо себе глибоко нещасними.

«Коли б мій бідолашний чоловік мав голову на в’язах,— думала місіс Б’ют,— який би він був корисний нещасній старій леді за теперішніх обставин! Він змусив-би її покаятись у своєму жахливому вільнодумстві, спонукав би виконати свій обов’язок і викинути з серця того огидного розпусника, що осоромив і себе, і родину; міг би він також переконати її віддати належне моїм коханим дівчаткам і хлопцям, що, безперечно, потребують і заслуговують усякої допомоги, яку тільки могли б їм дати родичі».