Уильям Мейкпис Теккерей - Ярмарок суєти

Бачите, я з вами щира й відверта. Дуже мило з вашого боку нагадати мені про все це, справді, дуже мило й чемно. Еміліє, серденько, ми оце розмовляємо з містером Осборном про твого любого брата Джозефа. Як він поживає?-Так Осборн зазнав цілковитого краху. Не тому, що Ребека мала слушність, але їй пощастило надзвичайно спритно обернути все так, що він виявився винним. І він ганебно відступив, почуваючи, що коли б ця розмова потривала ще з хвилину, Ребека зробила б із нього посміховисько в очах Емілії.

Хоч Ребека і здобула над ним перемогу, Джордж не дійшов до того, щоб пліткувати про жінок чи мститися їм; він тільки не втримався і другого дня поділився по секрету з капітаном Кроулі деякими своїми думками про Ребеку: мовляв, вона дуже хитра особа, небезпечна, кокетлива і т. ін. З усім цим Кроулі, сміючись, погодився і все до слова переповів Ребеці того ж таки дня. Це тільки зміцнило особливі почуття Ребеки до містера Осборна. Жіночий інстинкт уже й раніше підказував їй, що саме через Джорджа не вдалася її перша спроба знайти собі чоловіка, і відтоді вона відповідно до нього й ставилась.

Я просто застерігаю вас,— сказав Осборн, хитро підморгнувши Кроулі (він купив у нього коня і програв йому кілька десятків гіней після обіду),— просто застерігаю. Я знаю жінок і раджу вам бути насторожі.

Дякую, друже,— відповів Кроулі, показуючи всім своїм виглядом, що він справді дуже вдячний.— Бачу ви обережний хлопець.

І Джордж попрощався, переконаний, що Кроулі його послухає. Він розповів про свій вчинок Емілії, про те, як він порадив Родонові Кроулі — з біса гарному й щирому хлопцеві — бути насторожі з тією хитрою інтриганкою Ребекою.

З ким? — злякалася Емілія.

-З гувернанткою, що приятелює з тобою. Чого ти так здивувалася?

Ох, Джордже, що ти наробив! — мовила Емілія.

Її жіноче око, загострене коханням, відразу помітило таємницю, якої не бачили ні міс Кроулі, ні бідолашна стара дівка Брігс, а надто дурні баньки самовдоволеного лейтенанта з великими бакенами, Джорджа Осборна.

Річ у тім, що коли Ребека допомагала Емілії в одній із горішніх кімнат загортатися в шаль, їм випала нагода хвилину поговорити про один секрет, заприсягтися, що більше ніхто про нього це знатиме. Якого чару додають жіночому життю такі розмови! Емілія підійшла до Ребеки, взяла її за обидві руки й сказала:-Ребеко, я все бачу. Ребека тільки поцілувала її.

І справді, жодна з дівчат більше ні з ким це поділилися цим чудовим секретом.

Але йому судилося скоро виплисти на світ божий.

Невдовзі після описаних вище подій, коли міс Шарп усе ще гостювала в своєї покровительки на Парк-лейн, серед меморіальних дощок на Грейт-Гонт-стріт, що завжди так рясно прикрашають цей понурий квартал, з’явилася ще одна. її повісили на будинку сера Пітта Кроулі, але сповіщала вона не про скін шановного баронета.

То був жіночий жалобний герб, той самий, що кілька років тому правив за похоронний реквізит старій матері сера Пітта, давно вже овдовілій леді Кроулі.

Коли табличка повисіла стільки, скільки вимагав звичай, її зняли з чільної стіни будинку, і вона далі валялася десь у численних сховках просторого будинку сера Пітта. Тепер її переробили для бідолашної Роз Доусон. .Сер Пітт знов овдовів.

Геральдичні знаки на цій металевій табличці, що висіла поряд з гербом сера Пітта, певна річ, не мали ніякого стосунку до бідолашної Роз. У неї не було герба. Проте зображений на табличці херувим однаково пасував і їй, і матері сера Пітта, так само як і напис унизу під херувимом: «Resurgam» ,— обабіч якого стояли символи Кроулі — голуб і гадюка. Герби, меморіальні дошки і надпис «Resurgam» — який вдячний матеріал для мораліста!-Містер Кроулі єдиний навідувався до забутої всіма хворої. Небіжка покинула світ, потішена тими словами розради, які він зміг їй сказати. Протягом багатьох років тільки він ставився до неї ласкаво, тільки його прихильність зігрівала якось її кволу, самітну душу. її серце вмерло набагато раніше за тіло. Вона продала його, щоб стати дружиною сера Пітта Кроулі. Матері й дочки щодня укладають такі угоди на Ярмарку Суєти.

Коли леді Кроулі померла, її чоловік був у Лондоні — здійснював свої численні задуми й радився з різними адвокатами. А проте він знаходив час щодня навідуватися на Парк-лейн і посилати Ребеці багато листів, у яких благав її, велів їй, наказував вернутися до маленьких учениць у селі,— адже тепер, коли захворіла мати, їх зовсім нікому було виховувати. Але міс Кроулі не хотіла про це й чути, бо хоч у Лондоні не було жодної світської дами, яка б так легко покидала своїх друзів, коли їхнє товариство набридало їй, і мало було дам, яким воно так швидко набридало, але, поки тривало її захоплення, вона не хотіла ані на день розлучатися з своїми улюбленцями, а Ребека все ще їй дуже подобалася.