Уильям Мейкпис Теккерей - Ярмарок суєти

То карета місіс Седлі, сестро,— мовила міс Джемайма. — Оце дзвонив Самбо, їхній чорний служник, а візник навіть одяг новий червоний жилет.

А ви все приготували до від’їзду Емілії Седлі, міс Джемаймо? — запитала її сестра, велична дама, геммер-смітська Семіраміда, приятелька доктора Джонсона й кореспондентка самої місіс Шапон.

Дівчата встали о четвертій ранку, щоб спакувати екрані, сестро,— відповіла міс Джемайма.— Ми приготували їй китицю квіток.

Кажіть краще «букет», Джемаймо, так вишуканіше.

Ну, гаразд, букет, і величезний, майже копиця сіна. А до скрині Емілії я поклала дві пляшки левкоєвої води для місіс Седлі і рецепт, як її готувати.

Рахунок Емілії Седлі ви, сподіваюся, приготували? Це він, так? Чудово, дев’яносто три фунти чотири шилінги’. Будь ласка, заадресуйте його Джонові Седлі, есквайру, і запечатайте цю записочку його дружині.

Кожен власноручний лист своєї сестри міс Джемайма шанувала, так глибоко, наче то було послання коронованої особи. Бо ж відомо, що міс Пінкертон особисто писала батькам своїх вихованок тільки тоді, коли котрась із них кінчала пансіон або мала вийти заміж, та ще раз, як бідолашна міс Берч померла від скарлатини; міс Джемайма вважала, що коли в такому нещасті щось і могло потішити місіс Берч, то, звичайно, саме цей святобливий, красномовний твір, яким міс Пінкертон повідомляла її про смерть дочки. Цього разу «записочка» міс Пінкертон була такого змісту:-«Чізвік, Алея, 15 червня 18... р. Шановна пані!-Після шестирічного перебування Емілії Седлі в пансіоні я діждалася честі й радості відрекомендувати її вам як особу, гідну зайняти відповідне становище у вашому вибраному й вишуканому колі. Тих чеснот, які притаманні англійським панночкам, тих рис, які личать дитині з доброго і багатого дому, не бракує і милій міс Седлі. Своєю старанністю і послухом вона прихилила до себе вихователів, а чудесною лагідною вдачею зачарувала всіх своїх товаришок і старших, і молодших.

У музиці, танцях, орфографії, в усіх способах вишивання і плетіння вона неодмінно виправдав найзаповітніші надії своїх друзів. З географії успіхи її все ще не найкращі, крім того, їй рекомендовано протягом трьох років щодня на чотири години конче прив’язувати до спини лінійку, щоб набути тієї постави й грації, що так необхідна кожній світській панночці.

В питаннях релігії і моралі міс Седлі гідна закладу, вшанованого відвідинами Великого Лексикографа й опікою незрівнянної міс Шапон. Покидаючи Чізвік, міс Емілія забирає з собою серця своїх. приятельок і щиру прихильність директорки, яка має честь лишитися вашою, шановна пані, вдячною і покірною слугою-Барбарою Пінкертон».

P. S. Міс Седлі їде в супроводі Ребеки Шарп. Особливе прохання: міс Шарп не повинна гостювати на Рассел-сквер довше як десять днів. Та шановна родина, з якою вона домовилася, бажає якнайшвидше користатися з її послуг».

Скінчивши листа, власниця пансіону заходилася підписувати своє прізвище й прізвище міс Емілії на чистій сторінці словника Джонсона — прецікавої книжка, яку вона дарувала на прощання кожній своїй вихованці. На палітурці словника були витиснені слова: «Рядки, присвячені... з нагоди її від’їзду зі школи міс Пінкертон на Алеї в Чізвіку, склав святої пам’яті шановний доктор Семюел Джонсон».

Власне, ім’я лексикографа ніколи не сходило з уст цієї величної дами, і саме його відвідинам вона завдячувала свою добру славу і свій успіх.

Коли міс Пінкертон звеліла сестрі принести з шафи Словник, та взяла із згаданого сховку два примірники. І щойно директорка скінчила надписувати перший, зніяковіла Джемайма несміливо подала їй другий.

А цей для кого? — крижаним голосом запитала міс Пінкертон.

Для Бекі Шарп,— відповіла Джемайма, вся тремтячи, й відвернулася, щоб не видно було, як почервоніло її зів’яле обличчя й шия.— Для Бекі Шарп, адже вона також їде.

МІС ДЖЕМАЙМО! — вигукнула директорка таким тоном, що його можна передати тільки великими літерами.— Ви сповна розуму? Віднесіть Словник на місце й надалі ніколи не чиніть такої сваволі!-Та ж, сестро, він коштує всього два шилінги й дев’ять пенсів, а бідолашній Бекі буде дуже прикро, якщо вона не отримає книжки.

Мерщій пришліть до мене Емілію Седлі,— наказала міс Пінкертон. ,-І бідна Джемайма, не зважившись більше сказати жодного слова, вибігла з кімнати, страшенно розгублена й схвильована. Емілія Седлі була дочкою лондонського купця, досить заможного чоловіка, а Бекі Шарп платила за пансіон своєю працею з меншими дітьми, і міс Пінкертон вважала, що вже й так зробила для неї дуже багато і що можна її не вшановувати такою високою відзнакою.