Ха-ха-ха! — зареготав Джеймс, підбадьорений тітчиними словами.— Який там перший математик, це з іншої опери!-Тобто як з іншої опери, голубе мій? — запитала леді.
Перших математиків відзначають у Кембриджі, а не в Оксфорді,— авторитетно відповів студент і був би, мабуть, і далі такий балакучий і відвертий, та раптом на кручі з’явилася бричка, запряжена підстриженими попі, в якій сиділи його друзі — «Улюбленець Татбері» і «Роттінгдінський Боєць», а з ними ще троє джентльменів, їхніх знайомих, і всі вони привіталися з бідолашним Джеймсом, що їхав у кареті. Через цей випадок у хлопця зовсім згас молодечий запал, і до кінця прогулянки від нього не можна було почути нічого, крім «так» і «ні».
Коли вони з міс Кроулі повернулися додому, кімната для Джеймса була вже приготовлена, а валізка принесена. Він міг би помітити, що на Боулсовому обличчі, як той вів його туди, проступав осуд, здивування й співчуття. Але хлопцеві було не до Боулса. Він оплакував своє розпачливе становище: опинитися в домі, повному старих жінок, що цвенькають по-французькому й по-італійському та декламують йому вірші!-Ото вскочив у халепу, слово честі! — вигукнув наш скромний юнак, що не зважувався дивитись у вічі навіть найпривітнішій особі жіночі статі — міс Брігс, коли та звернулася до нього, а тим часом на Іфлійській греблі міг переважити в жаргонному красномовстві найязикатішого весляра.
На обід Джеймс прийшов, задихаючись у тісно зав’язаній краватці, й доскочив честі вести вниз леді Джейн, а Брігс і містер Пітт слідом за ними провадили стару леді разом із цілою купою клунків, шалей і подушок. Половину обіднього часу Брігс згаяла на те, що поправляла подушки й шалі на кріслі господині й нарізала курча для її гладкого спанієля. Джеймс розмовляв мало, але взяв на себе обов’язок пригощати дам вином; сам він не поступався містерові Кроулі й вишів більш як півпляшки шампанського, яку наказано Боулсові подати па честь гостя.
Коли жінки вийшли і кузени залишились самі, екс-дипломат Пітт став дуже говірким і привітним. Він почав розпитувати Джеймса про навчання в коледжі, про його плани на майбутнє, висловив надію, що кузен досягне успіхів,— одне слово, був дуже відвертий і ласкавий. Вино розв’язало Джеймсові язика, і він розповів кузенові про своє життя, про свої плани, про борги, про клопоти з іспитами, про сварки в начальством у коледжі і весь час підливав собі з пляшки, що стояла перед ним, жваво й весело переходячи від портвейну до мадери. Тітка найдужче любить,— сказав містер Кроулі, наповнюючи йому чарку,— щоб гості в її домі робили, що хочуть. Це храм свободи, Джеймсе, і нічим ти її так не потішиш, як тим, що поводитимешся, як хочеш, і проситимеш у неї, чого хочеш. Я знаю, ви всі в селі кепкуєте л з мене, що я торі. А міс Кроулі така ліберальна, що мириться з усякими переконаннями. Але в принципі вона республіканка і зневажає ранги й титули.
То чого ж ви одружуєтеся з дочкою графа? — запитав Джеймс.
Любий мій, леді Джейн не винна, що вона значного роду,— дипломатично відповів Пітт.— Вона не може змінити своє походження. А крім того, ти ж знаєш, що я торі.
О, щодо цього, то давньої крові ні з чим не можна порівняти,— сказав Джеймс— Ні, ні з чим, хай йому біс! Я не з ваших радикалів, я знаю, що таке джентльмен.
Гляньте на веслярів під час змагань або на боксерів. Чи на собак-щуроловів — хто в них виграє? Той, у кого шляхетна кров. Принесіть ще портвейну, Боулсе, поки я видудлю цю пляшку. То що я казав?-Щось про собак-щуроловів,— нагадав Пітт, подаючи кузенові пляшку, щоб той «видудлив» її до кінця.
Хіба про ловлю щурів? А ви, Пітте, любите цей спорт? Хочете побачити собаку, що їх гарно ловить? Якщо хочете, ходімо зі мною до Тома Кордюроя на Касл-стріт, і я покажу вам такого бультер’єра... Тю, хай йому біс! — похопився Джеймс і зареготав з власної дурості.— Та вас же не цікавлять ні собаки, ні щурі, що мені приверзлося! Ви, мабуть, не відрізните собаку від качки!-Не відрізню, ти вгадав,— мовив Пітт ще ласкавіше.— Ти щось казав про кров і про ті переваги, які дає людям шляхетне походження. А от і нова пляшка.
Кров щось та важить,— мовив .Джеймс, ковтаючи портвейн.— Так, порода, сер,— це все, і в конях, і в собаках, і в людях. Ось минулого семестру, перед тим, як мене тимчасово виключили з університету... тобто перед тим, як я захворів на кір, ха-ха-ха! — я і Рінгвуд із Крайст-Черча, Боб Рінгвуд, син лорда Сінкбарза, пили пиво у бленгеймському «Дзвоні», коли це весляр із Бенбері запропонував будь-котрому з нас поборотися з ним за кухоль пуншу. Я не міг, у мене рука була перев’язана, я навіть не годен був скинути сюртук. Проклята кобила впала разом зі мною за два дні перед тим, коли я їздив у Ебінгдон, і я думав, що рука зламана. Отож, сер, я не міг з ним позмагатися, а Боб відразу скинув сюртук і...
Читать дальше