Андрiй Чайковський - Сагайдачний

- Раджу взяти Iскру. То розумна голова, їхнi звичаї i мову знає…

На це всi пристали. Кошовий просив своїх гостей, щоб кiлька днiв на Сiчi вiдпочили, а то за той час усе приладиться.

- Так, може би, ми зложили в переховання тi грошi, якi веземо на окуп, тут, у сiчовiй скарбницi, - каже пан Пшилуцький, - так буде безпечнiше.

- Як вам ходить про безпеку, панове, то у нас на Сiчi усюди безпечно, так у канцелярiї, як i на майданi. У нас крадежi не може бути. На спробу покладiть на майданi гаманець з грiшми, а вiн вам певно не пропаде.

- Невже ж?

- Так воно i є. Кожна крадiж карається смертю так само, як забiйство.

- Я сього не знав, що тут така карнiсть…

- Бо ви у Польщi замало або i зовсiм нiчого про нас не знаєте, а вiрите, в те, що вам рiзнi авантюристи про нас нагородили. Якби ви нас справдi пiзнали, то i вам, i нам краще би жилося. I не треба би вам у туркiв та татар харачами оплачуватися. Ми би спiльними силами ту бусурменську погань геть винищили.

- Говорiть що хочете, а Турцiя - то сила, з якою нам числитися треба.

- Для нас вона не сила, i ми Турцiї не боїмося. У нас не раз вже родилася думка, щоб зайняти увесь Крим i поселити там наших козакiв. Тодi б присмирнiли, мов овечки, i ногайськi, буржацькi татари, та чи спромога нам се зробити? Коли Польща на своє i наше лихо держить нас за рукав? Не пускають до нас людей з України, бо нiкому буде на панських ланах робити. Нас вiдгородили вiд України. Нi туди, нi сюди не можна нам переходити. За нами стежать, як за вовками, хоч ми так вiрно заступаємо Польщу вiд татарських набiгiв.

- Признаюсь, що я з сiєю справою замало познайомився. Коли краще тут роздивлюся, то стану найбiльшим вашим приятелем.

Гостi вiдiйшли, а кошовий подумав собi: "А щоб ти так здоров був, як ти правду говориш. Всi ви однаковi, коли вам нас треба, а коли приходить до дiла, то всi ви в незнайкiв перекидаєтесь, а в душi ви такi самi ляхи…"

Сагайдачний пiшов зараз шукати Жмайла. Його якраз вибрали курiнним отаманом Полтавського куреня, де старий Жмайло був осавулою.

Жмайло був з того, що йому Сагайдачний сказав, невдоволений.

- Та що робити? Мушу їхати в Крим, хоч я мав iнший намiр, i саме хотiв з тобою про це поговорити. Ти знаєш, як ми би Очакiв скубнули. Кораблiв там нема, вiйська ми теж багато намотлошили. В Царгородi про це, либонь, ще не знають, бо пашi непильно про це в Царгород писати i заробити собi на шовковий шнурочок. Менi прийшло на думку, що коли б так на Очакiв наступити, то можна би його взяти i зруйнувати до тла.

- Думка гарна. Чи ти загадав до цього братися?

- Так. Треба й менi чимсь показатись.

- Боже тобi помагай! Я ще поговорю про це з кошовим i старшиною. Воно дуже важна рiч - зруйнувати Очакiв, який нам все буде перепиняти дорогу на море… У мене теж зародилась велика думка, i не спочину, поки її не переведу в дiло. Так ми розстанемося на часок, тiльки не знати, хто iз нас ранiше вернеться. Йди ти з цiлим своїм куренем i забери стрия. То досвiдний, бувалий чоловiк, i багато тобi поможе. Тепер iду за Iскрою.

Iскра дуже зрадiв, як довiдався, що поїде з Сагайдачним у Крим. Вiн хотiв Сагайдачному вiддячитися. Сам вибрав десяток товаришiв певних i дотепних. Вони перевдяглись за панських козакiв. Сагайдачний дав собi обтяти козацького чуба, пiдголити довкруги голови волосся i перебрався враз з Iскрою у шляхетську одежу.

Його довга борода не дасть татарам пiзнати у ньому козака, бо татари знали, що молодi козаки бриють лице.

Переплили враз з панами на байдаках до найближчої татарської переправи i тепер поїхали прямо у Крим на конях.

Незадовго перед самим Перекопом стрiнулися з татарською четою. Iскра розповiв, куди i за чим iдуть, а чета повела їх до мурзи, який був поставлений найвищим ханським старшиною в Перекопi.

Тут треба було дати першого хабара. Хоч татари нiкого не перепиняли, хто їхав у Крим з грiшми, то все ж старшина, коли не дiстав хабара, видумував рiзнi перешкоди, щоб подорожнiх довше задержати, хоч як їм було пильно. Подорожнiй, що потерпав за кожну втрачену хвилю, чи не приїде запiзно, мусив вiдкрити гаманець. Мiж бусурменами можна було кожний замок золотим ключем вiдiмкнути.

Перший раз прийняв їх мурза дуже непривiтно. Вiн розкричався, вiдгрожувався на Польщу, що його свiтлiсть хан забожився знищити її огнем i мечем за те, що вона не здержує цих шайтанiв-козакiв, а вони смiють непокоїти татар i Високу Порту.

Цей перший татарський достойник, котрого стрiнули, був собi замiтний чоловiчок. Низького приземистого росту, з великим животом, товстяк. У нього було округле, жиром обросле жовтаве лице. Його косо поставленi чорнi очi з бiдою дивились на свiт з товстої пики. У нього були рiденькi вусики i така ж борода, яку безвпинно гладив товстою рукою з короткими пальцями. На ньому був шовковий засалений каптан.