Борис Грінченко - Серед темної ночi

Днiв через два Роман пiшов у город. Так зiбрався й пiшов, що сiм'я й не знала про це, нi з ким i не попрощався, навiть з матiр'ю. У непевних Денисових поглядах вiн бачив, що Денис думає за сало на його,- боявся, щоб не присочив. А тепер, пiшовши нишком, думав, що вже буде i в городi, поки дома побачать, що його нема.

Але три його вороги замалим не назирцi ходили за ним цi днi. I Струк таки присочив його, як вiн подався з дому. Зараз кинувся до Дениса.

Ще Роман тiльки виходив iз села, а вже вони втрьох, пробiгши манiвцями, сидiли бiля дороги в кущах у байрачку.

Недовго й дожидалися: iде Роман та просто в байрачок. Двоє зостались там, де сидiли, а Струк поплазував обережно помiж кущами слiдком за Романом. Вiн був стрiлець, то звик по лiсах до звiра пiдкрадатися.

Роман iшов смiло, не боячись нiчого, Струк рачкував за ним здалека. Ось Роман спинився, озирнувся,- нiкого не побачив. Положив долi свою торбу i почав одкидати хмиз од печерки. Поодкидав i витяг щось велике. Струк догадався, що це сало, i мерщiй метнувся до своїх.

Вони заховалися на доброму мiсцi: Романовi неминуче треба було проз їх iти, бо вони сидiли аж на тому краю байрачка, що до города.

Роман вийшов з байраку на шлях, знову озирнувся туди й сюди, - нiкогiсiнько нема. Тодi швидко пiшов у город.

Троє товаришiв незабаром почули його ходу… от уже й видко його: iде й щось мугиче собi пiд нiс. Сало на плечах.

Одним скоком вони стали круг його.

Роман спинився вражений i одну мить, з несподiванки, не знав, що робити.

- А куди це ти, Романе, сало несеш? - спитався, глузуючи, Денис.- Може, тобi пособити?

Здоровенний Романiв кулак ударив Дениса по уху, що аж каганцi тому засвiтилися. Денис поточився, трохи не впав, а Роман тим часом, кинувши й сало, побiг шляхом.

Очманiвши вiд кулака, Денис на мить спинився, не розумiючи, що сталося. Але зараз же побачив.'

Попереду бiг Роман, а за їм, дуже близько, Струк, а трохи вiддалiк Терешко. Денис кинувся за ними.

Але Роман добре бiгав i незабаром далеко покинув назад себе i Терешка, i Дениса. Тiльки Струк гнався за ним близько, зiгнувшись наперед усiм своїм довгим тiлом, закидаючи назад швидкi цибатi ноги.

Вiн розпалився. Так вiн колись бiг за вовком пiдстреленим: нiколи було вдруге рушницю набити, щоб стрельнути, i вiн напружував усю силу, щоб наздогнати закривавленого звiра i добити з рук, розтрощивши йому голову. Так вiн бiг i тепер, сам не розумiючи, не думаючи про те, нащо йому ловити Романа i що йому той Роман зробив. Бiг i кричав iнколи:

- Не втечеш!.. Задавлю!..

У нього перед очима, не перестаючи, швидко мелькали п'яти, притискалися до бокiв висуненi назад лiктi. Цi лiкти все ближчi, ближчi стають… Струк виразно чує, як важко дихає втiкач… почуває це дихання. Напружується з усiєї сили - от-от досягне; але й Роман напружується… Та ненадовго. Одним останнiм стрибком падає Струк на спину Романовi, валяє його додолу. Але тую ж мить Роман вивернувся й зiрвався на ноги. Струк, лежачи на шляху, вхопив його за ноги обома руками. Роман схитнувся i знову упав, i вони зчепилися промiж себе, качаючися в пилу на шляху.

- Не втечеш!.. Не втечеш!..- хрипiв Струк.- Не попущу!

- Чого тобi вiд мене треба? Що я тобi зробив? - так саме хрипiв Роман, пручаючися.- Пусти!

Враз iще двоє впало на нього, вхопило його, притисло.

- А, дак ти так! - ревiв розлютований Денис.- Красти!.. Биться!.. Тiкати!.. Душогуб!.. От я ж тобi покажу!..

Роман визволив праву руку i почав бити кого й по чому попадя. Його пригнiтили так, що вiн застогнав, i скрутили йому назад руки поясом.

- Тепер тiкай! - знущався Денис.- Та тiльки не в город, а до волостi!

Пiдвели його i стояли, вiдпочиваючи, всi четверо, задиханi, знеможенi, в подранiй одежi, з умазаними обличчями у кров, змiшану з шляховим пилом. У бiйцi Денисовi розбито носа, а вiн поплямив кров'ю й iнших.

- .Ходiм! - смикнув Денис Романа.

- _ Не пiду!

- Ходiм, бо потягнемо, як падло!

- То й тягнiть! - Роман упав на шлях. Але Денис ухопив його за вiрьовку й потяг по шляху, що аж руки тому виверталися. Роман ойкнув.

- Уставай же, бо ще гiрше буде!

Роман устав. Пiшли до села. На дорозi забрали покинуте сало. Терешко йшов з ним попереду, а далi Роман, а за ним Струк iз Денисом, держачи його за кiнець пояса, що зв'язував руки. Мовчали всi.

Так увiйшли в село.

- Куди ж ти? - спитав Струк.

- У волость,одказав Денис.

- А може б, до батька його? Нехай повчить! - порадив Терешко.

- Такий, що повчить! - сказав Денис.- У волость!

Повернули до волостi. Здивованi люди спинялися, поглядаючи на цю чудну, незвичайну процесiю, i не могли нiчого зрозумiти. Дехто пiдходив i питався, але тi, поспiшаючи, йшли далi.