Гі де Мопассан: Любий друг (Збірник)

Величезною силою, що формує людське життя і дарує людині найбільше щастя, вважав Мопассан кохання. Кохання чисте й самовіддане, нерозділене і взаємне, глибоке і примхливе, очищене високою духовністю і гаряче у своїй земній пристрасності, буянні молодої крові. Мопассан був справжнім співцем кохання, але йому, мудрому знавцеві свого суспільства, доводилося надто часто бачити, які низькі, брудні й огидні форми набуває це прекрасне людське почуття у світі власників, у світі, де все має продажну ціну, тобто знецінюється.

Письменникові нерідко дорікали, що на сторінках його творів так багато розповідається про жриць продажного кохання, про почуття по-тваринному грубі, позбавлені благородства й витонченості. І справді, варто порівняти такі Бальзакові образи куртизанок, як Кораллі або Естер, чи створену Дюма-сином постать «дами з камеліями» з вульгарними повіями «Дому Тельє» або багатьох інших Мопассанових творів, щоб відчути глибоку відмінність у зображенні тих і інших. Ніжні, нещасні створіння, здатні на справжнє почуття, грішні ангели з чутливою душею й брутальні у своїй безсоромній відвертості продажні дівки — здається, ціла прірва лежить між цими постатями. Але так лише здається. Мопассан, звичайно, не був першовідкривачем цієї теми в літературі. У Франції він мав давніх попередників, як абат Прево автор «Манон Леско», але саме Мопассан показав проституцію як масове, жахливе у своїй буденності явище, як каїнову печать загальної продажності, морального зубожіння світу грошей, як наслідок бідності, в яких живуть трудящі жінки і які штовхають цих нещасних на панель. «Кожна людська особистість гідна поваги» — ці слова були гаслом Мопассана. Людяне й чисте він шукав навіть у повіях дому мадам Тельє і знаходив у них спотворену, але незгасну жагу материнства, любові, звичайного жіночого щастя. Письменник показував, що в серці знедоленої жінки, яка опинилася на самому суспільному дні й втратила повагу до себе, жевріє іскра гордості й людської гідності, ця іскра, може спалахнути й випалити все нечисте. І тоді розкривається справжнє в людині, краще, що в ній було. І тоді повія Рашель вбиває прусського офіцера за його знущання з честі французьких жінок, а вульгарна утриманка Пампушка стає здатною на патріотичний вчинок («Мадемуазель Фіфі», «Пампушка»).

Перші переклади Мопассанових творів українською мовою з’явилися ще за життя автора. Починаючи з 1883 року, різні газети й журнали друкують переклади його оповідань, статей, зроблених безпосередньо з перших французьких публікацій. Серед перекладачів, що пропагували творчість французького реаліста, були Марко Вовчок, Василь Щурат, Осип Маковей, Іван Рильський та інші українські письменники. За перших півтора десятиліття з’явилося українською мовою понад сорок творів письменника, які досить широко представляли тематично різні оповідання й статті майстра.

Великим прихильником таланту Мопассана був Іван Франко. Він підготував збірку новел французького прозаїка, що вийшла під назвою «Дика пані» 1899 року. Є певні припущення, що автором передмови до цієї невеличкої збірочки теж був І. Франко. У 1927 році в радянській Україні починають виходити томи майже повного десятитомного видання творів Мопассана українською мовою за редакцією професора Степана Савченка. Переклади для цього видання готували Валеріан Підмогильний, Максим Рильський, Іван Рильський, Людмила Івченкова, Борис Козловський та інші відомі літератори. Важливим вкладом у мопассанознавство була глибока стаття про його творчість, що належала перу С. Савченка. Відтоді твори письменника перевидавалися в Україні десятки разів, великими тиражами, в удосконалених старих або нових перекладах.

В останній, третій статті Мопассана про Флобера є розповідь про те, як однієї ночі, невдовзі перед смертю, старий письменник у присутності свого учня і друга палив листи й інші реліквії минулих днів. Розповідь дуже сумна. Мопассанові здається, що ціле довге життя згоріло перед ним у полум’ї каміна. Але він розуміє й позитивно оцінює вчинок метра. Особисте життя з його радощами й турботами, з тонкими нюансами у стосунках і почуттях, життя, викладене в щоденниках та листах, незрозуміле для чужих, невтаємничених, не повинно стати предметом їхньої пустої цікавості. Сам Мопассан усіма силами захищав своє життя від набридливої уваги цікавих і нескромних. Одній зі своїх кореспонденток він писав: «У мене перебільшена цнотливість щодо моїх почуттів, така цнотливість, що мене хвилює найменша спроба дізнатися про мої інтимні переживання… сама думка про те, що тінь, в якій я ховаю своє серце, буде освітлена друкованими повідомленнями, викриттями, посиланнями, роз’ясненнями, викликає у мене невимовну нудьгу і нездоланний гнів». Саме тому про життя Мопассана ми знаємо куди менше, ніж про життя багатьох інших митців, його сучасників. Але, звичайно, зусиллями багатьох літературознавців біографія Мопассана досліджена й вивчена як у загальних рисах, так і в окремих деталях.