Гі де Мопассан - Любий друг (Збірник)

Млявий побут міщан пробуджує в душі Мопассана не співчуття, а гнів і гіркоту. Трагедійної сили досягає новела «Мій дядько Жуль» про міщанську родину, яка всі свої надії покладала на багатство дядька, що має повернутися з Америки. Коли виявляється, що Жуль не розбагатів, що він нещасний жебрак, розчаровані родичі тікають від нього, як від чуми. Речі стають ціннішими за людське життя. І ось дружина дрібного чиновника, яка єдиний раз побувала на пишному балі і на своє нещастя загубила там позичене діамантове кольє, руйнує своє здоров’я, перетворюється на жалюгідну стару жінку, щоб сплатити борг.

З кількісного погляду найчисленніші новели присвячені стосункам в буржуазній чи аристократичній родині. Мопассан без кінця варіює тему шлюбу без кохання, зведеного на користі й розрахунку. Нема нічого дивного, що такий шлюб нещасливий і нетривкий, а подружні зради — брудна норма сімейного життя. Заради багатої спадщини чоловік-чиновник не лише заплющує очі на зраду дружини, а й сам приводить їй коханця («Спадщина»). Дізнавшись про велику спадщину дорогоцінностей, які належали його коханій дружині, вдівець легко втішається і забуває про те, що всі ці блискучі прикраси покійна жінка здобувала, зраджуючи його з багатими коханцями («Дорогоцінності»). Освічений пан Пасьянс пишається розкішшю свого житла, добробутом, гостинністю. Його житло — дорогий дім розпусти, а початок своєму багатству він поклав, продаючи тіло своєї дружини і її сестри («Приятель Пасьянс»). Молода жінка обдурює чоловіка з огидним дідом, бо той генерал і це лестить її самолюбству («Вечір»).

У світському середовищі адюльтер — це спосіб розважитись, заповнити порожнечу розкішного й бездіяльного існування («Поліно», «Засувка», «Кімната № 11», «Визнання», «Сповідь», «Побачення»). Аристократичні дами за своєю моральністю не відрізняються від повій («Зустріч», «Біля ліжка», «Баронеса», «Кивок»). Святенництво, лицемірство поєднуються в середовищі власників з грубою розпустою і огидними пороками («Могильниці», «Дім Тельє», «Заступник»). Жертвами морального зубожіння буржуазного суспільства є сотні і тисячі нещасних жінок, які за шматок хліба, за теплий куток продають свою ласку («У Різдвяну ніч», «Одіссея одної повії», «В порту»).

Мопассана хвилює доля нешлюбних дітей («Шафа», «Дитина»). В його новелах часто звучить мотив розплати за байдужість і егоїзм, з яким багатий пан покинув колись свою кохану просту дівчину, не турбуючись долею власної дитини («Син», «Дюшу», «Маслиновий гай»).

Окрему групу становлять новели, в яких Мопассан говорить про трагічну самотність людини в жорстокому світі егоїзму. Сповнені глибокого хвилювання і болю, ці твори ятрять серце своєю сумною правдою. Такі новели, як «Міс Гаррієт» чи «Королева Гортензія», належать до кращих гуманістичних творів світової літератури. Є серед новел Мопассана ліричні шедеври, твори про красу кохання, про світлу мрію людської душі («Місячне сяйво», «Продається»). Поряд з ними особливо похмуро виглядають оповідання про людську ницість, безглузду брутальність, збочення і злочини («Пані Батіст», «Маленька Рок», «Осел», «Муарон», «Сповідь», «Денщик», «Потопельник»). У численних новелах про релігію, церкву та її слуг Мопассан постає перед нами як атеїст, який бореться проти релігійного фанатизму («Стрибок вівчаря»), широко й гуманно трактує питання віри, засуджує целібат, що позбавляє священика сім’ї, робить його самотнім чи штовхає на приховані зв’язки з жінками («Хрестини», «У вагоні», «Маслиновий гай»), весело сміється з релігійних забобонів священицтва («Мощі», «Нормандець», «Мій дядько Состен», «Сповідь Теодюля Сабо», «Обранець пані Гюсон»).

Більшістю своїх новел Мопассан заслужив високе звання майстра і вчителя. Кожний письменник, що звертається до цієї прозової форми, багато чого може навчитися в автора «Пампушки». Це й величезна праця над словом, старанний добір найвдячнішого, повнозначного, це прагнення досягти короткості й стислості речення, енергійного, напруженого, місткого. Це найсуворіший добір головного, типового в слові, образі, характері, ситуації. Це вміння сконцентрувати в одній події, в різкому зіткненні характерів найважливіше, що є суттю явища чи індивідуальності, вміння на кількох сторінках створити драматичне напруження, що породжує в сприйнятті читача блискавку думки. Це абсолютна достовірність кожної деталі, яка сполучається з переконливою правдою цілого. Це хист без нав’язливого моралізаторства, повчань, пояснень, хист передати читачеві свою моральну оцінку через іронію чи ліричний поетичний тон, через своєрідний заспів — обрамлення або через особу оповідача. Майстерність Мопассана-новеліста була предметом багатьох студій. І все одно не все ще вивчено в цій безцінній скарбниці художнього досвіду. Важко, а може, й неможливо вивчити вплив великого майстра на багатьох письменників, які могли б назвати себе його учнями, як він шанобливо і вдячно називав себе учнем Флобера, Тургенєва, Золя.