Джейн Остін - Емма

У цій ситуації Гаррієт поводилася виключно добре, виявляючи неабияку здатність до самоконтролю. Вона ніяк не показувала, що остання подія вселила в неї хоч якусь надію. Емма з приємністю для себе відзначила це як доказ зрослої твердості її характеру і утрималася від будь-яких натяків, що могли б цю твердість похитнути. Тож про смерть місіс Черчілль вони говорили зі взаємною стриманістю.

У Рендоллзі отримали коротенькі листи від Френка, в яких повідомлялося все, що безпосередньо стосувалось їхньої теперішньої ситуації та найближчих планів. Стан містера Черчілля був набагато кращим, ніж можна було сподіватись; їхній перший виїзд — після похорону в Йоркширі — намічалося зробити до давнього друга у Віндзорі, якому містер Черчілль усе обіцяв приїхати ось уже десять років. Тож наразі для Гаррієт ніяких важливих подій не намічалось, і добрі побажання на майбутнє — це було все, на що Емма могла спромогтися зі свого боку.

Тепер набагато важливіше було виявити увагу до Джейн Ферфакс, яка втрачала свої життєві перспективи, тоді як Гаррієт їх набувала. Її прийдешній від'їзд на роботу залишав мало часу для тих мешканців Гайбері, які бажали зробити їй якусь добру послугу, — тож таке бажання виникло і в Емми. Ніколи раніше не було їй так соромно за свою колишню непривітність; і тепер ту ж саму людину, яку вона стільки місяців ігнорувала, Емма готова була щедро осипати всілякими виявами поваги і співчуття. Вона хотіла принести їй хоч якусь користь; продемонструвати, як високо цінує її товариство та виявити послужливість і ввічливість. Емма вирішила будь-що умовити її приїхати на день до Гартфілда. Щоб спонукати її до цього, вона надіслала їй записку. На це запрошення відповіли відмовою, причому в словесній формі. «Міс Ферфакс почувається надто погано, щоб писати», — а коли того ж ранку до Гартфілда завітав містер Перрі, то виявилося, що Джейн не бажає нікого приймати взагалі, — хоча він і зайшов до неї супроти її волі, — і що сильний головний біль та нервова лихоманка, від яких вона страждає, змушують його сумніватись у її здатності виїхати до місіс Смоллрідж у зазначений час. Схоже було, що здоров'я її наразі розладналося повністю — абсолютно зник апетит — і хоча не було ніяких тривожних симптомів легеневого захворювання, котре можна було вважати спадковим у їхній родині, все одно містер Перрі сильно за неї хвилювався. Він вважав, що на її долю випробувань випало більше, ніж вона могла витримати, і вона сама це відчувала, хоча й не бажала визнавати. Схоже було, що у неї нервовий зрив. Містер Перрі не міг не зазначити, що її теперішня домівка була несприятлива для людини, хворої на нервовий розлад, — Джейн змушена була завжди перебувати в одній і тій самій кімнаті — а такого, на його думку, не мало бути — до того ж її тітонька, незважаючи на те, що вона його давня приятелька, не є найкращим компаньйоном для хворої з такими симптомами. Її турбота й увага сумніву не підлягають; навпаки — вони є надмірними. Він побоювався, що ці турбота й увага більше шкодять міс Ферфакс, ніж допомагають. Емма слухала його з величезним співчуттям; її збентеження зростало; потім почала швидко міркувати, що корисного вона може зробити в цій ситуації. Забрати її — хоч на годину або дві — від тітки, забезпечити переміну місця та повітря, спокійно і розважливо поговорити з нею, нехай лише годину чи дві — і то це пішло б їй на користь. Тож наступного ранку Емма знову їй написала, висловлюючись якомога делікатніше, що вона зайде за нею каретою в будь-яку зручну для Джейн годину, зазначивши, що містер Перрі твердо переконаний у корисності таких прогулянок для своєї пацієнтки. Відповідь містилася ось у такій короткій фразі: «Міс Ферфакс дуже втішена і вдячна, але для будь-яких прогулянок почувається надто погано».

Еммі подумалося, що її послання заслуговувало на кращу відповідь; але безглуздо було суперечити записці, тремтливий почерк якої так виразно демонстрував небажання, тому вона подумала тільки про те, як би найліпшим чином подолати це небажання приймати допомогу і з'являтися на люди. Тож усупереч такій відповіді вона послала за каретою і поїхала до місіс Бейтс, сподіваючись, що це спонукає Джейн приєднатися до неї — але надаремне; міс Бейтс підійшла до дверцят карети, уся з себе — сама чемність, вона з готовністю погодилася з тією думкою, що свіже повітря стало би хворій у великій пригоді, усе це міс Бейтс обіцяла переказати Джейн — але марно. Міс Бейтс довелося повернутися ні з чим; ніякі умовляння Джейн слухати не хотіла — здається, що від самої пропозиції кудись поїхати їй стало ще гірше. Емма хотіла побачитися з нею, щоб самій спробувати її переконати, але не встигла вона натякнути на таке бажання, як міс Бейтс дала зрозуміти, що пообіцяла своїй племінниці ні під яким виглядом не пускати до неї міс Вудхаус. «Мабуть, і справді бідолашна Джейн нікого й близько не хоче бачити — зовсім нікого, може, хіба що тільки дозволить пустити до себе місіс Елтон, і місіс Коул на цьому наполягала, і місіс Перрі також — але окрім них, Джейн і справді нікого не бажає бачити».