Джейн Остін - Емма

Схоже було, що бідолашна старенька місіс Бейтс, як завжди ввічлива і сором'язлива, не дуже добре розуміла, що відбувається.

— Боюсь, що Джейн нездужає, — мовила вона, — але хто зна — мені сказали, що вона здорова. Міс Вудхаус, я гадаю, що незабаром тут з'явиться моя дочка. Сподіваюсь, що ви знайдете собі стілець. Шкода, що вийшла Хетті. Самій мені уже несила… Ви присіли, пані? Вам зручно? Я певна, що вона незабаром з'явиться.

Еммі й самій хотілося, щоб та прийшла. На якусь мить вона злякалася, що міс Бейтс просто ховається від неї. Але невдовзі міс Бейтс таки з'явилася. «Ввічлива й весела» — але Еммине сумління сказало їй, що колишньої бадьорої говірливості вже не було — і манери, і вигляд були стриманішими. Вона сподівалася, що співчутливе запитання про міс Ферфакс зможе покласти початок поверненню колишніх стосунків. Результат не змусив себе довго чекати.

— Ой, міс Вудхаус, ви такі ласкаві! Сподіваюся, що ви вже чули — і прийшли порадіти разом із нами. Однак для мене це не така вже й радість, — змахуючи сльозу. — Для нас розлука з нею буде просто мукою, бо вона ж була з нами так довго, а зараз у неї дуже болить голова — весь ранок вона писала листи — довжелезні листи, треба ж було написати полковнику Кемпбеллу й місіс Діксон. «Серденько, — сказала я, — ти ж просто осліпнеш», — бо вона весь час плакала. Нічого дивного, нічого дивного: на неї чекає велика переміна. І хоча їй поталанило надзвичайно — гадаю, що таке добре місце далеко не завжди випадає молодій жінці на самому початку її самостійного життя… не думайте, міс Вудхаус, що ми невдячні за таку неймовірну удачу, — знову змахнувши сльозу, — але нам її так шкода, сердешну! Знали б ви, як у неї боліла голова! А коли в когось щось сильно болить, то ви ж знаєте, що неможливо відчувати радість повною мірою. Настрій у неї поганий — далі нікуди. Як поглянеш на неї, то ніколи не подумаєш, що вона надзвичайно щаслива, що їй випало таке гарне місце. Вибачте, що Джейн не вийшла до вас — вона просто не в змозі… пішла до себе в кімнату, а я хотіла, щоб вона полежала. «Моя люба, — сказала я, — я скажу, що ти злягла». Але насправді це не так: вона зараз ходить по кімнаті. Тепер, коли вже написала свої листи, вона каже, що незабаром почуватиметься добре. Джейн дуже жалкуватиме, що не побачилася з вами, міс Вудхаус, але явіть милість — пробачте її. Ми змусили вас чекати біля дверей — такий сором — але вийшло невелике сум'яття, бо так сталося, що ми не почули, як ви постукали, і коли ви вже йшли сходами, ми ще не знали, що до нас хтось іде. «Це всього лише місіс Коул, — сказала я, — даю слово, бо ніхто інший не приходить до нас так рано». «Що ж, — відповіла Джейн, — чому бути — того не минути, тож нехай це буде зараз». Але потім увійшла Петті і сказала, що це ви. «Ой, — сказала я, — та це ж міс Вудхаус: ти, напевне, захочеш із нею побачитися». — «Я ні з ким бачитися не хочу», — відповіла вона; потім піднялася і вийшла; ось чому ми змусили вас чекати — нам за це так соромно! «Раз ти хочеш піти, серденько, то йди, — мовила я, — а я скажу, що ти злягла».

Емма відчула щиру зацікавленість. Уже давно її серце добрішало до Джейн; і оця картина її теперішніх страждань допомогла їй остаточно позбутися всіх колишніх негарних підозр, залишивши в її душі нічого, окрім співчуття; а згадка про те не дуже справедливе і не дуже шляхетне ставлення до неї в минулому змусила Емму визнати, що Джейн скоріше воліла б зустрітися з місіс Коул чи якоюсь іншою доброю приятелькою, аніж бути змушеною терпіти її товариство. Вона говорила те, що відчувала, — зі справжньою турботою і співчуттям, щиро бажаючи, щоб ті обставини, про які вона дізналася від міс Бейтс, дійсно склалися так, як слід: максимально вигідно і зручно для міс Ферфакс. Для всіх них це буде суворе випробування. Наскільки їй відомо, раніше все відкладалося до приїзду полковника Кемпбелла.

— Так люб'язно з вашого боку! — відповіла міс Бейтс. — Ви взагалі завжди люб'язні.

Чути оте «завжди» Еммі було просто несила, і, щоб не перетворитися на жертву нескінченних виявів удячності, Емма поставила конкретне запитання:

— А куди, дозвольте спитатися, збирається Джейн?

— До такої собі місіс Смоллрідж — вона чарівна жінка, особа надзвичайно достойна, — щоб доглядати за трьома її дівчатками… пречудові діти. Неможливо й уявити собі якесь інше місце, де було б так багато всіляких вигод — може, хіба що, у місіс Саклінґ чи у місіс Бреґґ. Але місіс Смоллрідж приятелює з обома і мешкає неподалік — лише за чотири милі від Кленового Гаю. Джейн житиме лише за чотири милі від Кленового Гаю.