Джейн Остін - Емма

— Гаразд — якщо ви бажаєте, щоб я лишивсь і взяв участь у вилазці, то нехай так і буде.

Вона всміхнулась і погодилася; і лише терміновий виклик міг змусити його повернутися до Річмонда раніше завтрашнього вечора.

Для поїздки до Бокс-хілла день був надзвичайно гарний; усі інші зовнішні обставини, пов'язані з приготуваннями, розміщенням і розпорядком, теж свідчили про те, що вилазка має вдатися на славу. Всім орудував містер Вестон, курсуючи між Гартфілдом і будинком вікарія; і всі прибули вчасно. Емма і Гаррієт приїхали разом; міс Бейтс та її племінниця — з Елтонами; чоловіки — верхи. Місіс Вестон залишилася з містером Вудхаусом. Вистачало всього; лишилося тільки приїхати до Бокс-хілла — і звеселятися. Сім миль пролетіли в передчутті радості, а по прибутті ніхто не зміг утриматися від бурхливого висловлення захвату; але якщо брати день в цілому, то відчувалося, що чогось не вистачає. Була якась млявість, відсутність настрою, брак єдності, і їх не вдавалося подолати. Надто часто товариство розпадалося на групки. Елтони прогулювались одне з одним, містер Найтлі перебрав опіку над міс Бейтс та Джейн; Емма і Гаррієт дісталися Френку Черчіллю. А містер Вестон марно намагався всіх їх гармонійно поєднати. Спочатку здавалося, що такий поділ є випадковим, але за весь день він так і не змінився значним чином. Містер і місіс Елтон не виявили небажання спілкуватись і старалися бути якомога люб'язнішими, але протягом тих двох годин, що компанія провела на пагорбі, розкольницький настрій інших груп був надто сильним, щоб його змогли подолати чудові краєвиди, холодні закуски чи бадьорий настрій містера Вестона.

Спочатку Емма відверто нудьгувала. Ніколи раніше не бачила вона Френка Черчілля таким мовчазним і нецікавим. Він не сказав нічого такого, що варто було б слухати; він дивився — і нічого не бачив, машинально висловлював захоплення, слухав її й не розумів, що вона каже. Оскільки він був таким нудним, то не дивно, що й Гаррієт — теж; обоє вони були просто нестерпними.

Коли вони всі повсідалися, то стало веселіше; на думку Емми — набагато веселіше, бо Френк Черчілль став балакучішим і бадьорішим, зробивши її основним об'єктом своєї уваги. Усі можливі знаки уваги призначались їй. Здавалося, що йому тільки й треба було, аби сподобатись їй і позабавляти її. Емма, рада з того, що її розважають, задоволена тим, що її улещують, сама була веселою та невимушеною, надала Френку всіляке дружнє заохочення і дозволила бути галантним, як це вона зробила колись у початковий і найцікавіший період їхнього знайомства; але зараз усе це для неї не означало майже нічого, хоча на думку більшості спостерігачів їхня розмова виглядала так, що найповніше її не можна було схарактеризувати ніяким іншим англійським словом, крім слова «флірт». «Містер Френк Черчілль і міс Вудхаус відчайдушно фліртували одне з одним». Вони ризикували, що їхню поведінку буде описано саме цією фразою і що саме ця фраза буде міститися в листі до Кленового Гаю від однієї дами, і в листі до Ірландії — від іншої. Не те, щоб Емма була веселою та безтурботною тому, що їй і справді було весело, ні; скоріш це сталося тому, що їй було не так весело, як вона сподівалася. Емма сміялася, бо була розчарована; і хоча він їй подобався через свої залицяння, хоча його увага — спричинена дружніми почуттями, симпатією чи грайливістю — видавалася їй абсолютно доречною, все одно вже не могла знову завоювати її серце. Вона так і вважала його не більше, ніж приятелем.

— Я вам такий вдячний, — мовив Френк, — за те, що ви попрохали мене поїхати сьогодні разом з вами! І якби не ви, то мені в цьому товаристві було б зовсім нецікаво. Я вже був твердо вирішив повернутися.

— Дійсно, ви були дуже злий; і я не знаю, з якої причини, хіба що з тієї, що ви запізнилися і всі найсмачніші полуниці встигли з'їсти ще до вашого приїзду. Я повелася з вами приязніше, ніж ви заслужили. Але ви виявили смиренність. Ви буквально напрошувалися, щоб вам наказали поїхати разом з нами.

— Не кажіть, що я був злий. Я був утомлений. Мене здолала спека.

— Але ж сьогодні ще спекотніше.

— Щось не чутно. Сьогодні я почуваюся прекрасно.

— Ви почуваєтеся так, тому що перебуваєте під контролем.

— Вашим контролем? Я не проти.

— Може, мені й хотілося, щоб ви так сказали, але я мала на увазі самоконтроль. Так чи інакше, але вчора ви вийшли за рамки і втратили контроль над собою, а сьогодні знову в нормі — і оскільки завжди з вами я бути не можу, то було б найкраще сподіватися, що ви перебуватимете під власним контролем, а не під моїм.