Джейн Остін - Менсфілд-парк

Едмундові було прикро чути, як міс Кроуфорд, до якої він відчував дедалі більшу прихильність, так нечемно говорить про свого дядечка. Це розходилося з його уявленнями про порядність, і він мовчав, поки її сміх та жваві розмови на деякий час не відволікли його від цих міркувань.

— Містер Бертрам, — мовила вона, — я нарешті дочекалася звістки про свою арфу. Тепер я знаю, що вона в Нортгемптоні, у повній безпеці; і там вона, звісно, була всі десять днів, попри урочисті запевнення в протилежному.

Едмунд висловив свої вітання і був трохи здивований.

— Річ у тім, що ми занадто прямо вдалися до пошуків; і посилали служника, і самі їздили — це ж менш ніж за сімдесят миль від Лондона, — але сьогодні вранці дізналися про це належним чином: арфу побачив один фермер — і сказав мірошникові, а мірошник — м'ясникові, а зять м'ясника обмовився про це в крамниці.

— Я дуже радий, що ви зрештою так чи інакше її знайшли; і, сподіваюся, тепер отримаєте її без жодних непорозумінь.

– її мали б надіслати завтра. Але як, на вашу думку, її привезти? Не у фурі чи на возі, — о ні! У селищі неможливо найняти щось подібне. Я могла б так само питати про носіїв або тачку.

— Мабуть, під час пізньої косовиці було важко найняти візника?

— Мене вразило те, що це викликало обурення! Я гадала, що в селі не може бракувати коней чи возів, тому звеліла служниці з кимось домовитись; оскільки з вікна моєї гардеробної я бачу одне сільське подвір'я, а прогулюючись алеєю, неодмінно минаю інше, я вирішила, що досить лише попросити — і мені радо підуть назустріч; і майже шкодувала, що не можу надати таку можливість усім бажаючим. Уявіть собі, як я була здивована, коли почула, що моє прохання нерозумне й неможливе, що я скривдила ним усіх фермерів, усіх робітників, навіть саме сіно у всій парафії! А щодо управителя доктора Гранта, тепер я відчуваю, що від нього краще триматися подалі; і мій зять, найдобріший із людей, також чогось набундючився, коли дізнався, що я надумала.

— Звичайно, від вас не можна було чекати, щоб ви передбачили це; та коли ви вже про це задумалися, то маєте зрозуміти, як важливо вчасно впоратися з косовицею. Найняти воза і в будь-яку іншу пору не так легко, як ви собі уявляєте; наші фермери не звикли віддавати їх у чужі руки; а під час жнив коні їм украй потрібні.

— Згодом я, певно, буду розуміти всі ваші звичаї, але, приїхавши сюди з лондонською вірою в те, що все купується за гроші, я була трохи приголомшена впертою незалежністю ваших селян. Однак моя арфа прибуде завтра. Генрі, добра душа, запропонував мені привезти її у своєму ландо. Правда ж, це велика честь для неї?

Едмунд сказав, що арфа — його улюблений інструмент, і він сподівається, що невдовзі зможе почути її гру. Фанні взагалі ніколи не чула арфи і також дуже хотіла послухати.

— Я з радістю пограю для вас обох, — мовила міс Кроуфорд, — принаймні стільки, скільки ви захочете слухати, а може, навіть більше — бо дуже люблю музику, а коли смак слухачів так само вишуканий, як у музиканта, грати набагато приємніше. Я б хотіла вас попросити, містере Бертрам, якщо ви будете писати своєму братові, запевніть його, що моя арфа невдовзі прибуде; він стільки разів чув мої нарікання з цього приводу. І скажіть, як на те ваша ласка, що я із співчуття до нього підготую до його повернення найсумніші п'єси, бо знаю, що його кінь програє.

— Якщо я таки напишу, то, звісно, скажу все, що ви забажаєте; але поки що я не бачу такої нагоди.

— Отож, навіть коли б він поїхав на рік, ви б навряд чи писали до нього — і він до вас також. Такої нагоди чомусь не буває ніколи. Які чудні створіння — брати! Ви не пишете одне до одного без крайньої необхідності; а коли все ж змушені взятися за перо, щоб повідомити, що захворів кінь або помер хтось із родичів, на це не витрачаєте жодного зайвого слова. В усіх вас однаковий стиль листування. Я його добре знаю. Генрі, що в усьому іншому — просто взірець братньої любові: він любить мене, усе зі мною обговорює, довіряє мені і радий розмовляти зі мною годинами, — жодного разу не написав мені більше однієї сторінки; а найчастіше — «Люба Мері, я щойно приїхав. У Баті, здається, повно людей, і все тут як завжди. Щиро твій…» Оце суто чоловічий стиль; таким є зазвичай листування братів.

— Коли вони далеко від сім'ї, — мовила Фанні, спалахнувши при згадці про Уїльяма, — вони пишуть і довгі листи.

— Брат міс Прайс у морі, — сказав Едмунд, — і він так сумлінно пише до неї, що ваше судження про нас, безумовно, здається їй надто суворим.