Сельма Лагерлеф - Сага про Єсту Берлінга

Чорний добродій не вельми відважний, це давно всім відомо, розмова про молот аж ніяк йому не подобається. Він просить капітана Берга трохи почекати й починає з кавалерами торг.

— Візьміть собі від Нового року сім рудень, а мені віддайте майориху.

— Ти гадаєш, що ми такі підлі, як вона? обурюється патрон Юліус. — Екебю і всі рудні ми заберемо, але з майорихою давай собі раду сам.

— А ти, Єсто, що скажеш, га? — питає лагідний Левенборг. — Кажи ж бо! В такій поважній справі ми повинні знати твою думку.

— Це шаленство! — каже Єста Берлінг. — Кавалери, не робіть із себе дурнів! Що ми супроти майорихи? Хай із нашими душами буде що завгодно, але я не дозволю, щоб ми стали негідниками, повелися як зрадники! Надто довго я їв майоришии хліб, щоб тепер відрікатися від неї.

— То йди собі до пекла, Єсто, як маєш бажання! Ми самі будемо порядкувати в Екебю.

— Чи ви подуріли, чи пропили свій глузд? Хіба це правда? Думаєте, що він чорт? Не бачите, що все це брехня брехнею?

— Хе-хе-хе, — озивається чорний добродій, — а ти не бачиш, що стоїш на добрій дорозі до пекла, хоч ти живеш уже в Екебю сім років? Не бачиш, що не довго тобі вже чекати?

— Не мели дурниць! Я ж сам запхнув тебе в комин.

— Ніби це щось важить! Хіба я не такий самий чорт, як інші! Еге ж, Єсто Берліигу, тебе я вже вважай спіймав! Гарно ти вибуяв під майоришиною опікою.

— Вона врятувала мене, — каже Єста, — чим би я був без неї?

— Хе-хе, ніби майориха не мала на оці власної вигоди, як залишала тебе в Екебю! Ти ж не одного можеш приманити в пастку, ти маєш великий хист. Раз ти спробував піти від майорихи, прийняв від неї хутірець, став хліборобом і хотів їсти свій хліб. А вона щодня проходила повз твою садибу, та ще й водила з собою гарних дівчат. Якось із нею була Мар’яна Сінклер — тоді ти кинув лопату й шкіряний фартух, Єсто Берлінгу, і знову став нахлібником.

— Поївз ту садибу вела дорога, йолопе!

— Аякже, вела! Потім ти подався в Борг навчати Генріка Дону і мало не став зятем графині Мерти. Хто ж, по-твоєму, поклопотався, щоб юна Еба Дона почула, що ти вигнаний священик, і відмовила тобі, га? Майориха, Єсто Берлінгу. Вона хотіла, щоб ти вернувся.

— Казна-що верзеш! — мовить Єста. — Еба Дона після того скоро померла. Однаково вона не була б моя.

Чорний гість підходить до самого нього й зазирає йому просто в обличчя.

— Померла, авжеж, померла, бо через тебе вкоротила собі віку. Але від тебе це приховали.

— З тебе непоганий чорт, — каже Єста.

— А все через майориху, будь певен. Вона хотіла, щоб ти повернувся і жив у неї в кавалерському крилі.

Єста регоче й захоплено вигукує:

— З тебе таки справді непоганий чорт! Чому б нам не підписати з тобою контракту? З твоєї ласки ми б дістали сім рудень.

— Добре, що ти вже не стаєш поперек дороги власному щастю!

Кавалери віддихають з полегкістю. Вони давно вже нічого не вирішували без Єсти. Якби він не захотів пристати на чортове слово, то й вони б ні до чого не домовились, хоч порядкувати сімома руднями — велика спокуса для бідних нахлібників.

— Але пам’ятай, — каже Єста, — ми беремо сім рудень, щоб врятувати свої душі, а не щоб стати господарями, рахувати гроші й важити залізо! Ми не станемо сухими папірусами чи торбами з грішми, а лишимося й надалі кавалерами.

— Золоті слова, — мурмотить чорний гість.

— Отже, ми беремо на рік ці сім рудень, якщо твоя ласка, але затям собі: коли за цей час ми вчинимо щось не гідне кавалерської честі, себто коли зробимо щось мудре, чи корисне, чи ганебне для чоловіка, то після року можеш забрати собі всіх нас, а маєтки віддати кому захочеш.

Нечистий потирає з радощів руки.

— Зате коли ми поведемося так, як личить кавалерам, — то ти більше ніколи не підписуватимеш контрактів в Екебю і за цей рік не одержиш ніякої винагороди ні від нас, ні від майорихи.

— Ваші умови важкі, — каже нечистий. — О, любий Єсто, мені б належалась якась душа, одна-однісінька нікчемна душа. Хоч би майоришина. Навіщо ти її обороняєш?

— Таким крамом я не торгую, — реве Єста. — Але як ти вже так дуже хочеш, то візьми собі старого Сінтрама з Форша — запевняю тебе, що він вартий бути в пеклі.

— Хе-хе-хе, непогано, — каже чорний добродій, навіть оком не зморгнувши. — Отже, або кавалери, або Сінтрам. Добрий буде для мене рік.

І ось написано контракт кров’ю з мізинця Єсти Берлінга на чорному папері нечистого і його ж таки гусячим пером. Тоді кавалери знову вертаються до свого бенкету. Цілий-бо рік вони мають розкошувати, а потім… ну, та потім видно буде.