Жорж Санд - Консуело

— Великий Порпора не мій учитель, — зауважив Андзолето жартівливим тоном, намагаючись приховати закипілу в ньому лють, — він учитель Консуело, і якщо вашій ясновельможності завгодно, щоб моя бідна Консуело не брала ніяких інших уроків, як тільки у свого старого професора… — ласкаво й вкрадливо продовжував юнак, нагинаючись до графа.

— Наймиліший Дзото, — перебив його граф теж ласкаво, але з превеликим лукавством, — мені треба щось вам сказати на вухо. — І, нагнувшись до нього, промовив: — Ваша наречена, одержавши, мабуть, од вас уроки чесноти, невразлива, але, якби я здумав дати їй уроки іншого роду, думаю, що я мав би право зайнятися цим протягом хоча б одного вечора…

Андзолето похолов із голови до ніг.

— Ваша наймилостивіша ясновельможність, можливо, не відмовить висловитися ясніше, — задихаючись, промовив він.

— Це можна зробити двома словами, ласкавий друже: «гондола за гондолу», — відрізав граф.

Андзолето так і завмер від жаху, зрозумівши, що графові відома його прогулянка наодинці з Кориллою. Шалена й зухвала жінка похвасталася цим під час своєї останньої жорстокої сварки із Дзустіньяні. Марно винуватий намагався прибрати здивованого вигляду.

— Ідіть же й послухайте, що говорить Порпора про основи неаполітанської школи [78] …що говорить Порпора про основи неаполітанської школи! — Мається на увазі найбільша композиторська та вокально-виконавська школа кінця XVII–XVIII ст. Найвидатніщі її представники — Скарлатті, Дуранте, Порпора, Лео, Вінчі, Йомеллі, Перґолезе, Чімароза. Одним із провідних оперних жанрів неаполітанської школи, поширених також за межами Італії, була опера-серіа. Сюжети опер запозичувалися з античної історії та міфології, особлива увага зверталася на красу мелодії. Неаполітанська школа сприяла значному піднесенню мистецтва сольного співу, поклавши початок епосі бельканто. Одначе захоплення віртуозністю на шкоду музично-драматичному змісту поступово призвело до кризи опери-серіа. Реакцією на далеку від дійсності героїку опери-серіа стало виникнення в тому ж Неаполі опери-буфу. ! — незворушно промовив граф. — Потім розповісте мені, це дуже мене цікавить…

— Я це бачу, ваша ясновельможносте, — відповів розлютований Андзолето, який у цю мить здатний був погубити все своє майбутнє.

— Так що ж ти баришся? — наївно запитала здивована його нерішучістю Консуело. — У такому разі піду я, пане графе. Ви побачите, що я завжди готова служити вам.

І перш ніж граф устиг її зупинити, вона легко перестрибнула через лавку, що відокремлювала її від старого вчителя, і присіла біля нього навпочіпки.

Граф, бачачи, що його залицяння до Консуело мало зрушилося, визнав за потрібне прикинутися.

— Андзолето, — посміхаючись, сказав він, смикаючи досить сильно свого вихованця за вухо, — ось уся моя помста, далі цього вона не піде. Зізнайтеся, вона далеко не відповідає вашій провині. Чи можна порівняти задоволення, отримане мною від короткої безневинної розмови з вашою коханою на очах у десяти присутніх, із тим, чим ви насолодилися наодинці з моєю коханкою в її наглухо закритій гондолі?

— Ваша ясновельможносте, — у сильному хвилюванні скрикнув Андзолето, — запевняю вас честю…

— Де вона, ваша честь? Чи не в лівому вусі? — запитав граф, роблячи вигляд, що збирається проробити над цим бідолашним вухом те, що вже проробив над правим.

— Невже ви, ваша ясновельможносте, припускаєте так мало розсудливості у своєму вихованці, що вважаєте його здатним зробити таку дурість? — розв'язно запитав Андзолето, до якого встигла повернутися його звичайна винахідливість.

— Зробив він її чи не зробив, у цю хвилину мені глибоко байдуже, — сухо відповів граф, підвівся й, підійшовши до Консуело, сів біля неї.

Диспути про музику тривали й у палаці Дзустіньяні, куди вся компанія повернулася близько півночі й де гостям був запропонований шоколад і шербети. Від техніки мистецтва перейшли до стилю, до ідей, до стародавніх і сучасних музичних форм, нарешті торкнулися способів вираження й тут, природно, заговорили про артистів і про різну манеру відчувати й виражати музику. Порпора із захватом згадував свого вчителя Скарлатті, який уперше надав духовній музиці патетичного характеру. Але далі цього професор не йшов: він був проти того, щоб духовна музика вторгалася в галузь музики світської й дозволяла собі її прикраси, пасажі та рулади.

— Чи означає це, що ви відкидаєте важкі пасажі й фіоритури [79] Фіоритура (від італ. fioritura — цвітіння) — різноманітні мелодичні прикраси (трелі, групето та ін.), що широко використовувалися в сольному співі, особливо в оперних аріях. , які, одначе, створили успіх і популярність вашому знаменитому учневі Фарінеллі? — запитав його Андзолето.