Жорж Санд - Консуело

У той час, коли граф Дзустіньяні, передбачаючи відхід Корилли й майже бажаючи його, підшукував їй заступницю, Порпора переживав якраз один із нападів озлоблення, і його роздратування мало деяку підставу. Якщо у Венеції любили й виконували музику Йомеллі [57] Иомеллі Нікколо (1714–1774) — видатний композитор, творчість якого сприяла оновленню традиційного жанру італійської серйозної опери (опери-серіа). , Лотті [58] Лотті Антоніо (бл. 1667–1740) — венеціанський композитор, писав оперну та церковну музику. , Каріссімі [59] Каріссімі Джакомо (1605–1674) — композитор, капельмейстер і органіст; був відомий своїми ораторіями. , Ґаспаріні [60] Ґаспаріні Франческо (1668–1727) — композитор і капельмейстер. Створив понад шістдесят опер і велику кількість творів церковної музики. Викладав у Ospedale della Pieta. й інших чудових майстрів, то це не заважало публіці одночасно захоплюватися, не перебираючи, легкою музикою Кокі [61] Коккі Джоакіно (1715–1804) — оперний співак. Викладав музику у Венеції та в Лондоні. , Буїні [62] Буїні Джузеппе Марія (бл. 1695–1739) — поет і композитор, представник опери-буфу, яка зароджувалася в Італії на початку XVIII століття. , Сальваторе Аполліні й інших більш або менш бездарних композиторів, що лестили пересічним людям своїм легким і вульгарним стилем. Опери Ґассе не могли подобатися його вчителеві, справедливо розгніваному на нього. Маститий і нещасний Порпора, що закрив серце й вуха для сучасної музики, намагався задушити її славою й авторитетом старих. Із надмірною суворістю він гудив граціозні твори Ґалуппі [63] Ґалуппі Бальдассаре (1706–1785) — композитор і капельмейстер, один із найвидатніших майстрів опери-буфу. Значну кількість його творів написано на лібрето Ґольдоні. Працював у багатьох містах Європи, в тому числі в Петербурзі, де в 1743–1748 pp. керував придворною співочою капелою. й навіть оригінальні фантазії Кьодзетто [64] Кьодзетто (справжнє ім'я — Джованні Кроче, бл. 1537–1609) — плодовитий венеціанський композитор, який писав мадригали, канцонети, гумористичні пісеньки (капричі). — популярного у Венеції композитора. З ним можна було розмовляти лише про падре Мартіні [65] Мартіні Джованні Баттіста (1706–1784) — композитор і теоретик контрапункту, автор тритомної «Історії музики». , про Дуранте [66] Дуранте Франческо (1684–1755) — неаполітанський композитор і педагог, писав переважно церковну музику. , про Монтеверді [67] Монтеверді Клаудіо (1567–1643) — найвидатніший італійський композитор XVII ст. Створив новий тип опери, що відзначалася емоційною схвильованістю, глибиною музично-психологічних характеристик, багатством ансамблевих і аріозних форм. , про Палестріну; не знаю, чи був прихильним він навіть до Марчелло [68] Марчелло Бенедетто (1686–1739) — композитор і поет. Писав опери, кантати, меси, ораторії; уславився написанням музики до 50-ти псалмів, перекладених віршами Джіроламо Асканіо Дзустіньяні. Є автором сатири «Модний театр» (бл. 1720 p.), написаної у формі іронічних порад оперним композиторам. й Лео [69] Лео Леонардо (1694–1744) — неаполітанський оперний композитор, який виявив себе як у жанрі опери-серіа, так і в жанрі опери-буфу. . Ось чому перші спроби графа Дзустіньяні запросити на сцену його невідому ученицю, бідну Консуело, якій він бажав, однак, і слави й щастя, були зустрінуті Порпорою холодно й зі смутком. Він був занадто досвідченим викладачем, аби не знати ціни своїй учениці, не знати, на що вона заслуговує. Сама думка, що цей істинний талант, вирощений на шедеврах старих композиторів, буде піддано профанації, жахала старого. Опустивши голову, пригніченим голосом він відповів графу:

— Ну що ж, беріть цю незаплямовану душу, цей чистий розум, киньте його собакам, віддайте на поживу звірам, якщо вже така в наші дні доля генія.

Ця серйозна, глибока й разом з тим комічна печаль старого музиканта піднесла Консуело в очах графа: якщо цей суворий учитель так цінує її, значить є за що.

— Це дійсно ваша думка, шановний маестро? Справді Консуело така незвичайна, божественна істота?

— Ви її почуєте, — мовив Порпора з виглядом людини, що скорилася неминучому, і повторив: — Така її доля.

Граф усе-таки зумів розсіяти зневіру маестро, обнадіявши його обіцянкою серйозно переглянути оперний репертуар свого театру. Він обіцяв виключити з репертуару, як тільки йому вдасться позбутися Корилли, погані опери, що ставилися, за його словами, лише за її примхою і заради її успіху. Він натякнув досить спритно, що буде дуже стриманий відносно постановок опер Ґассе, і навіть заявив, що у разі, якщо Порпора побажає створити оперу для Консуело, то день, коли учениця вкриє свого вчителя подвійною славою, передавши його думки у відповідному стилі, буде торжеством для оперної сцени Сан-Самуеле й найщасливішим днем у житті самого графа. Порпора, переконаний його доводами, трохи полагіднішав і потай уже бажав, щоб дебют його учениці, якого він спочатку побоювався, гадаючи, що вона могла б надати нового блиску творам його суперника, відбувся. Однак, оскільки граф висловив побоювання щодо зовнішності Консуело, він навідріз відмовився дати йому можливість прослухати її у вузькому колі й без підготовки. На всі наполягання й запитання графа він відповідав: