Мишель Монтень - Проби

Ще одна химерія супротивного характеру, за прикладом якої теж далеко не ходити, видається мені зрідні попередній: це коли хтось самозабутньо піклується про свої проводи і водночас виказує якусь незвичайну і непристойну ощадливість, задовольняючись лише одним служником та одним ліхтарем. Дехто хвалить такий звичай, як і останню волю Марка Емілія Лепіда [30] Марк Емілій Лепід — консул у Римі, з Октавом Августом та Антонієм утворив другий тріумвірат. , який заборонив спадкоємцям уряджати йому церемонію, заведену в таких випадках. Хіба ж поміркованість і ощадливість зводяться до того, щоб уникати видатків та розкошів, користі й потреби яких ми вже не відчуваємо? Гріш ціна такій повздержливості! Як би годилося тут поводитися? На мою думку, тут, як і в усіх світових речах, кожен мав би, як мовиться, по достатках ноги простягати. І філософ Лікон [31] Лікон — філософ атенський з III віку до Р. X. вельми мудро доручив своїм приятелям сховати його тіло в сиру землю там, де їм здасться найліпше; що ж до свого погребу, то він попросив, щоб не справляли його ані надто пишно, ані надто скупо. Сам я заповідаю, щоб мої проводи йшли своїм трибом, як заведено, і покладаюся на тих, кому цей обов'язок випаде.

Ми можемо нехтувати ці клопоти, коли йдеться про нас, але

годі легковажити ними щодо наших близьких.

Цілком слушний і вислів одного святого:

«Клопоти про похорон, убранство гробівця, пишнота погребу —

це все радше не для спокою мертвих, а для потіхи живих».

Ось чому, коли Критон спитав Сократа перед економ, як його поховати, той відповів: «Як вам заманеться». Якби мені випало клопотатися цим завчасу, я вважав би за принадніше для себе наслідувати тих, хто прагне, ще живучи і дихаючи, веселити себе думками про пишноту та блиск свого похорону і готовий радо лицезріти в мармурі свої неживі риси. Щасливий той, хто вміє розраювати і тішити свої почуття безчуттям і жити власною смертю!

Я відчуваю якусь зазлість до народоврядування (дарма що воно здається мені найприроднішим і найсправедливішим), коли згадую нелюдську сваволю атенців, які без жалю стратили, відмовившись вислухати їхніх виправдань, найхоробріших капітанів, що саме виграли у лакедемонян морську битву біля Аргенуських островів, найзапеклішу, найбільшу з усіх, що їх греки будь-коли сточували на морі. Їх засудили на смерть лише за те, що після перемоги вони кинулися пожинати її плоди, намість затриматись на місці, щоб зібрати і поховати трупи. Надто обурює мене цей вирок на згадку про Діомедона. Серед стратенців то був муж великих вояцьких і громадянських чеснот. Вислухавши присуд, він вийшов уперед і, вигодивши слушну хвилину, щоб озватися, замість захищати себе і доводити очевидну несправедливість такого жорстокого вироку, виявив турботу про долю своїх суддів і попросив богів не карати їх за розправу над ним; ба більше, боячись, як би боги не поклали свого гніву на їхній край за невиконання обітниць, які він із товаришами дав на подяку за блискучу звитягу, повідомив суддів, що то були за обітниці. Нічого більше не додавши, не сперечаючись і ні про що не просячи, він відважно, твердою ходою пішов на муку.

Але через кілька років доля залила за шкуру атенцям сала з тієї самої бочки. Хабрій, адмірал атенської флоти, здобувши перемогу над Поллісом, спартанським адміралом, біля острова Наксоса, змарнував усі плоди свого успіху, дуже важливого для Атен, боячись накликати на себе вже знайоме оскарження. Отож, аби не згубити в морі кількох тіл товаришів, він дозволив утекти цілій тічці живих ворогів, які згодом змусили його дорого заплатити за цей безглуздий забобон.

Питаєш, де буде місце твоє після смерті?

Там, де живуть зараз ті, хто ще не родився.

Другий поет наділяє бездушне тіло відчуттям незрушного супокою:

Хай не знайде він гробу,

Притулку благого для тіла,

Де б по віку земного трудах

Душа спочинку зазнала.

Так само і в природі можна бачити, як багато мертвих речей зберігають таємні зв'язки з життям: вино змінюється у льохах зі зміною пір року на його винограднику, забита і засолена дичина, кажуть, змінюється і набуває нового смаку, притаманного живому м'ясу.