Мишель Монтень - Проби

Окрім того, виховання має здійснюватися з м'якою наполегливістю, а не так, як це робиться зазвичай: замість заохочувати дітей до наук, їм підносять їх як щось таке, що будить тільки відразу і пов'язується з жорстокістю. Відкиньте геть мус і принуку! Гадаю, ніщо так не занапащає і не нівечить шляхетну змалку натуру. Якщо ви хочете, щоб вихованець боявся ганьби та кари, то не гартуйте його для перетерплювання їх: гартуйте його для перетерплювання спеки і холоду, вітру, сонця та всякого лиха. Відівчіть його від усього, що свідчило б про його розпещеність та зманіженість; хай він буде невибагливий до того, в чому він ходить, у якому ліжку спить, що їсть і що п'є, привчайте його до всього. Хай він росте не мазуном і мамієм, а міцним і дужим хлопаком. І дитиною, і дорослим, і старцем, я завше міркував і судив так само. Але, крім усього іншого, мені зроду не подобалася притаманна нашим колегіумам суворість. Менша шкода була б, якби наставники ставилися до своїх підопічних трохи поблажливіше. Бо колегіум — справжня в'язниця і катівня для молоді. Там її підштовхують до гріха, караючи, перш ніж вона згрішить. Зайдіть туди під час занять; ви почуєте самі крики — крики катованих дітей і крики вихователів, оскаженілих від гніву. Чи можна у такий спосіб пробудити любов до наук у цих ніжних і лякливих душах, чи можна з роз'юшеною мордякою та канчуком у руці чогось їх навчити? Що за дикий і згубний звичай! До цього додаймо (про що дуже влучно висловився Квінтиліан): такий скажений деспотизм тягне за собою щонай-жалісніші наслідки, а надто коли карати, як ми. Наскільки пристойніше було б усипати зали та класи квітками і листям, ніж цурпалками закривавленого пруття! Я звелів би там намалювати Радість, Утіху, Флору та Грацію, як розпорядився у своїй школі філософ Спевсипп [68] Спевсипп (394–334 до Р. X.) — грецький філософ, голова Академії після Платона. . Де для вихованців користь, там має бути для них і втіха: треба підсолоджувати потрави, корисні для дитини, і заправляти жовчю ті, що шкідливі.

Вражає, яку велику турботу виявляє у своїх Законах Платон про втіхи та забави молоді у своїй державі; як докладно він розводиться про перегони, ігри, пісні, стрибки і танці, відзначаючи, що в старожитності вони були під опікою та патронатом самих богів, Аполлона, Муз і Мінерви. Він розводиться про це у тисячах приписів для своїх гімнасій; книжні знання його мало обходять, а поезію він рекомендує, либонь, тільки з уваги на музику.

Усіляких особливостей і дивацтв у звичаях та способі життя належить уникати як чогось ворожого суспільству. Хто не подивлятиме поведенцію Демофона, маршалка Олександрового двору, який пітнів у затінку і тремтів із холоду на сонці? Бачив я й таких, хто запаху яблук боявся більше, ніж гуркоту гаківниць, і таких, хто верещав, уздрівши мишей, і таких, хто блював від самого вигляду сметани; і таких, хто не міг бачити, як розпушують перину. Германік, так той не зносив появи півня ані його кукурікання. Можливо, тут криється якась таємниця, але, як на мене, її можна подолати, якщо вчасно взятися до діла. Я виховав себе так (щоправда, не без труднощів), що смак мій, виймаючи пиво, дає собі раду з кожною поживою.

Замолоду тіло ще піддатливе; його треба хилити до всіх форм та звичаїв. Якщо тільки тримати в певних карбах хіть і волю молодика, можна сміливо привчати його до життя всіх народів і людей, навіть, при потребі, до їхніх вибриків та ексцесів. Хай він принатурюється до всіх звичаїв свого часу. Тоді він буде здатний робити геть усе, але нехай він робить лише добре.

Філософи навіть не схвалюють Каллістена [69] Каллістен — філософ грецький, супроводжував Олександра Великого в його походах. , який утратив ласку свого пана, великого Олександра, через те, що відмовився бути йому за почарківця. Хай хлопець бавиться, жартує, хай гуляє зі своїм владарем. Я хочу, щоб навіть у розпусті він заломлював міццю та витривалістю товаришів. І хай нікого не кривдить не за браком сили і вміння, а лише за браком злосердя. Є чимала різниця між тим, що не хочеш робити зла, і тим, що не вмієш. Сенека, Листи, 90.

Гадаю, я звеличив одного магната, з усіх у Франції найменш, може, охочого до таких вибриків, запитавши якось його у веселій компанії, скільки разів у житті він напивався, перебуваючи на королівській службі у Німеччині. Він зрозумів мене правильно і відповів, що тричі, й одразу ж розказав, як це було. Я знаю таких, хто, не мавши таких здібностей, попав у халепу, ведучи справу з цим народом. Часто я з подивом думаю про вдачу Алкивіада [70] Алкивіад (бл. 450–404 до Р. X.) — атенський стратег під час Пелопоннеської війни. Виступив проти Сиракуз, потім перейшов на бік Спарти, згодом утік до Персії. , який так легко вмів принатурюватися без усякої шкоди для свого здоров'я, щоразу перевершуючи інших: пишнотою і ліпотою — персів, суворістю і стриманістю — лакедемонян, чеснотливістю — спартанців, гультяйством — іонійців.