Мишель Монтень - Проби

Від ваших скель, через моря бурхливі…

Попри нинішній занепад побожності тисячі чернечих братств розкошують, чекаючи щоденного обіду від гойності небес. По-друге, вони не замислюються над тим, що певність, на яку спираються, така сама нестала і така сама випадкова, як сам випадок. Зі своїми двома тисячами з гаком талярів доходу я бачу себе таким убогим, ніби убозтво вже оселилося в мене. Бо доля завиграшки проламає сто вирв у нашому добробуті, часто не роблячи жодного переходу між цілковитим гараздом і страшними нестатками.

Доля якась скляна, мов скло, блищить, але крихка.

А що вона шле к бісовій матері всі наші шанці та оплоти, то я вважаю, що скрута з різних причин буває гостею як тих, хто має всі блага, так і тих, хто їх не має; і може, вона не така тяжка, коли сама, ніж коли приходить у компанії багатства. Достаток тримається більше порядком, ніж великими прибутками: кожен — коваль свого щастя. Саллюстій, Листи про державу до Цезаря, І, 1. Заклопотаний, заморочений своїми справами багатій мені видається жалюгіднішим, ніж той, хто просто злидар: Нужденник, що сидить на своїх скарбах, — найважчий рід нужди. Сенека, Листи, 74.

Найбільших і найбагатших княжат нестатки і безгрішшя доводили до ганьби. Бо що може бути гіршим, ніж перетворитися на тирана і беззаконного узурпатора добра своїх підданців?

Другий віковий відтинок мого життя — це той період, коли я вже мав гроші. Навчившись розпоряджатися ними по своїй уподобі, я незабаром нагромадив значні, як на мої статки, заощадження. Я вважав, що «мати» можна лише одне: те, що набігло над звиклі видатки, і що ніколи не можна покладатися на маєток, який ще буцімто на пню, хоч би яким певним він нам здавався. А що як, казав я собі, мене заскочить та чи та випадковість? Заполонений цими марними і недоречними фантазіями, я крутив на всі боки мозком, як нагромадити такі запаси, щоб запобігти всім можливим труднощам. А тому, хто мені казав, що халеп ніколи не збуватиме, я відповідав так: як це не відверне їх усіх, то хоч частину, а відверне. Ох, і клопітне ж пішло у мене життя! Я з усього робив секрети. Я, хто так легко щирував з усіма, брехав про свою готівку, як це роблять ті, хто, ходячи у дукачах, удають бідарів, а, поневіряючись у бідарях, удають дукачів, але зроду не признаються щиро, які в них кошти. Кумедна і ганебна обачність! А то ще таке. Коли я вирушав у мандри — мені завжди здавалося, ніби я не досить усім запасся, та що більше я брав із собою грошей, то дужчі були мої побоювання: чи не пограбують мене у дорозі, чи можна вірити слугам, що пильнують мого багажу; ніколи я не був спокійний, не мавши речей перед очима, схожий у цьому на інших моїх знайомих. Якщо ж я залишав свою шкатулку вдома, — скільки підозр і турботних думок, якими (лихо, та й годі!) ні з ким поділитися! Я сидів як на жару. Зрештою зберегти свої гроші важче, ніж заробити їх. Якщо я чинив не зовсім так, як тут розказую, то в кожному разі мені коштувало чималих зусиль утриматися від цього. Вигоди від своїх нових правил я не мав, а як і мав, то небагато. Хоча гроші в мене водилися і більші, всякі видатки мені боліли. Як казав Біон, патлач казиться не менше, ніж голомозий, коли йому мнуть чуба. Щойно тільки ви до чогось призвичаїлися й усвідомили себе власником певної суми, вона перестає бути вашою рухомою власністю; ви не зважуєтеся її ущербити: це вже будова, яка (так вам видається) уся обвалиться, якщо ви її рушите. Ви підете на витрати лише тоді, як вас візьме за горлянку мус. Давніше я з меншим болем і нехіттю заставляв манатки чи продавав коня, ніж тепер сягав по свого укоханого капшука, прихованого в тайнику. Та лихо в тім, що важко покласти собі в цьому край (адже нелегко дати берега тому, що вважаєш за добро) і визначити крес ощадливості. Людина без упину повнить цей шпихлір, усе докладаючи і докладаючи до нього, аж поки, немов який паскудний скнара, позбавляє себе всякої користі з власного достатку, знаходячи радощі лише в тім, щоб його берегти без усякого вжитку.

За цим дурним звичаєм виходить, що найбагатші люди — це ті, кого поставлено стерегти браму та мури багатого міста. Як на мене, всякий грошовик — жмикрут.

Платон подає перелік тілесних або людських благ: здоров'я, врода, сила, багатство. Багатство (твердить він) аж ніяк не сліпе, а, навпаки, дуже видюще, коли його освітлює тямущість.

Діонисій Молодший дотепно закпив із одного скупердяя. Йому доповіли, що один сиракузець закопав у землю скарб. Діонисій наказав принести його до нього: копач виконав розпорядження, приховавши дещицю для себе. З цією часткою він перебрався до іншого міста, де, втративши смак до нагромадження, зажив на всю губу. Довідавшись про це, Діонисій звелів повернути йому решту скарбу, мовивши так: оскільки чоловік навчився порядкувати грішми як слід, він охоче віддає йому забране.