Мишель Монтень - Проби

Я скрізь бачу таких, які ревно, але нерозважливо кидаються вперед на поле і скоро сповільнюють свій біг. Плутарх говорить, що хто з сором'язливості чи з фальшивого сорому надмірно улегливий і легко обіцяє те, про що його не просять, той так само легко порушує слово і від нього відмовляється; так само, хто легко вв'язується у сварку, той не проти так само легко піти й на мирову, тоді як твердість, що перешкоджає мені затівати сварки, має спонукувати мене триматися вперто її, як тільки я втрачу рівновагу і розсерджуся. Те, про що згадує Плутарх, — погана звичка: вирядившись у дорогу, треба йти до останнього подиху. «Починайте прохолодно, — говорить Біант, — продовжуйте з запальністю». Нерозважливість приводить до несталості, а вона ще нестерпніша.

У більшості випадків наші примирення після сварок бувають фальшивими і стидкими; ми намагаємося тільки пильнувати зовнішньої благопристойності і водночас зрікаємося наших істинних спонук і допускаємо щодо них зраду. Ми прикрашаємо дійсність. Ми дуже добре знаємо, що саме ми сказали і в якому сенсі сказали, і це так само добре знають і присутні, і наші друзі, перед якими ми хочемо показати свою перевагу. За рахунок нашої щирості і честі, нашої мужності ми зрікаємося своїх думок і шукаємо у спотворенні істини лазівку, аби лиш, попри все це, помиритися. Ми самі викриваємо себе у брехні, щоб вибачити викриття такого самого роду, які йшли від нас самих. Негоже дошукуватися, чи не можна якось інакше витлумачити наші вчинки або наші слова; треба твердо триматися свого власного тлумачення зробленого нами і держатися його, чого б це не коштувало. Йдеться про нашу порядність і нашу совість, а це речі, що не терплять личини. Дамо ж такі ниці викрути і вимовки ябедам і крючкодерам із Палацу Правосуддя. Вибачення і пояснення, на які, як я щодня бачу, ніхто не скупиться, щоб загладити ту чи іншу незграбність, здаються мені гіршими за саму незграбність. Було б краще завдати ворогові ще одну образу, ніж завдавати її собі самому, накладаючи на себе подібну кару. Ви зачепили свого противника в запалі гніву, а леститеся до нього і заспокоюєте його холоднокровно і в здоровому розумі; ось і виходить, що відступаєте за межу, яку переступили. Я не знаю слів таких же осудливих для шляхтича, як слова, у яких він відмовляється від своїх колишніх слів, коли ця відмова, вирвана у нього змушено; і вони, по-моєму, тим більше повинні присоромити його, що упертість йому вибагливіша, ніж легкодухість. Мені настільки ж легко цуратися пристрастей, як важко їх стримувати. Ї х легше викорінити з душі, ніж приборкати. Хто не в силах піднестися до шляхетної безсторонності стоїків, хай шукає собі рятунку в лоні притаманної мені ницої черствості. Чого ті досягай з допомогою чесноти, того я стараюся досягти, опираючись на прикмети мого характеру. Царина, що лежить посередині, — осереддя бур; обидві крайні — філософів і сільського люду — можуть між собою посперечатися, яка з них спокійніша і щасливіша:

Щастя довідавсь, хто зміг розпізнати в силах природи,

Хто всі жахи потоптав і долю свою невідхильну

Кинув до ніг і суворого рев Ахеронта зневажив.

Але щасливий і той, хто спізнався з сільськими богами:

Паном старезним, Сільваном і німф хоровими танками.

Усе на світі народжується немічним і ніжним. Тим не менше з самого початку треба взяти очі в руки, бо, подібно до того як завдяки незначності якоїсь речі ми не знаходимо в ній ані найменшої небезпеки, достоту так само, коли вона підросте, не знайдемо ми проти неї засобів. Давши волю своєму честолюбству, я б наткнувся на мільйони перепон, і справлятися з ними мені би кожен день коштувало куди більше праці, ніж затраченої на приборкання цього природного нахилу, який ставив би мене перед такими перепонами:

тим-то й боюсь я так

Видне місце зайнять.

Усяка діяльність на громадському полі зазнає вкрай суперечливого і довільного тлумачення, бо про неї судить надто багато голів. Дехто вважає, що, перебуваючи на посаді мера (я радий сказати кілька слів про це, і не тому, що мова піде про щось, що заслуговує на увагу, а тому, що вони поможуть повніше обмалювати, як я поводжуся в таких ділах), так ось, дехто вважає, що, перебуваючи в названій посаді, я показав себе людиною, яка насилу розворушується і в якої холодне серце; і вони, може, не так уже далекі від істини. Я завжди стараюся зберігати спокій і в душі, і в мислях. Завжди спокійний як за вдачею, так і внаслідок мого віку. Квінт Цицерон, Про домагання консульства, 2. 1 якщо під дією якогось несподіваного і сильного враження вони все ж іноді розпускаються і шкодять, то, сказати по щирості, це у мене виходить не навмисно. Така вроджена млявість не може, одначе, служити доказом розумової немочі (адже нехлюйство і нерозум — речі, звісно, різні) і ще менше — нечулості і невдячності щодо мешканців нашого міста, які зробили все, що тільки було в силах, щоб ушанувати мене цим високим постом, і тоді, коли я був їм зовсім невідомий, і пізніше, і, переобравши мене на другий термін, зробили для мене ще більше, ніж коли обрали вперше. Я бажаю їм усього найкращого, і якби в цьому була пильна потреба, я, зрозуміло, нічого не пожалів би на їхній службі. Ради них я напружувався ніскільки не менше, ніж роблю це задля себе. Це славний люд, войовничий і шляхетний, готовий, проте, до послуху і дисципліни і здатний робити багато хорошого, якщо ним відповідним чином керують. Кажуть і про те, що моє перебування на посаді мера не відзначено нічим значним і не залишило по собі слідів. Ну що ж, це непогано; мене обвинувачують у бездіяльності у такий час, коли майже всі одержимі свербежем роблять занадто багато.