Мишель Монтень - Проби

Ті, хто силкувався з допомогою нової віри поправити світові звичаї, реформують зовнішні хиби; що ж до справжніх гріхів, вони їх не чіпають, а тільки множать, і цього множення треба боятися; вони охоче зупиняються на зробленому і відмовляються від інших поліпшень, обмежуючись зовнішніми і довільними перетвореннями, які небагато варті, а проте приносять їм славу. Отак вони таким дешевим коштом дають спокій іншим, справжнім, вродженим, глибоко вкоріненим гріхам. Зверніться до вашого власного досвіду; нема людини, яка б, зазирнувши в себе, не відкрила б у собі певної власної сутності, сутності, яка бореться з вихованням і з бурею ворожих їй пристрастей. Щодо мене, то я не відчуваю жодного струсу від поштовху; я сливе завжди перебуваю на своєму місці, як це властиво громіздким і важким тілам. Якщо я не завше у себе вдома, я завше бодай поблизу; мої вибрики не заносять мене надто далеко. В них нема надмірного і химерного, і мої захоплення, отож, здорові і розважливі.

Справжнім, дотичним до багатьох людей, злом у нас є те, що навіть їхнє особисте життя повне гнилі і мерзоти; думка про очищення туманна; скруха болісна і злочинна майже так само, як і гріх. Одні тому, що погрузли в гріху, інші тому, що призвичаїлись, уже не чують його потворності. Інших (а серед них і я) гріх гнітить, але це врівноважується в них утіхою або чимось іншим, і вони пускаються берега, грішать, але грішать капосно і боягузливо. А проте можна уявити собі таку неспівмірність втіхи і паскудства, що перше — це можна сказати і щодо пожитку — цілком вибачає друге, і не лише в тому разі, коли втіха примішується випадково і не має прямого зв'язку з пороком, як при крадіжці, але навіть якщо воно невіддільне від гріховного діяння, як при близькості з жінкою, коли жага безмежна, а іноді, як кажуть, і зовсім невіддільне.

Побувавши недавно в Арманьяку і одвідавши маєток одного мого кревняка, я бачив там селюка, якого ніхто не називає інакше, як злодій. Він розповідає про своє життя таке: народившись жебраком і вважаючи, що заробляти хліб працею своїх рук — означає ніколи не вирватися з нужди, він поклав собі зробитися злодієм і всю молодість безкарно злодіячив, чому немало сприяла його величезна фізична сила; він жав хліб і зрізав виноград на чужих земельних ділянках, промишляючи десь далеко від своєї оселі і перетаскуючи на собі таку кількість краденого, що нікому на думку не спадало, ніби одна людина здатна понести на плечах це все протягом однієї ночі; до того ж він намагався рівномірно розподіляти завдану ним шкоду, так щоб кожний зокрема не відчував надто відчутної утрати. Нині він уже старий і для людини його стану тяжко багатий, чим він завдячує своєму минулому ремеслу, в якому признається цілком відверто. Аби виблагати у Бога прощення за такий спосіб наживи, він, за його словами, щодня виявляє всілякі добродійства нащадкам колись обібраних ним людей, щоб надолужити свої колишні крадіжки; і якщо він не встигне завершити ці порахунки (бо наділити разом усіх йому несила), то покладе цей обов'язок на спадкоємців, враховуючи те зло, якого він завдав кожному і розміри якого відомі лиш йому самому. Якщо судити з його розповіді, правдомовної чи брехливої — байдуже, він сам дивиться на злодійство як на справу вельми нечесну і навіть ненавидить його, проте менше, ніж нужду; він кається в ньому як такому, та оскільки воно було описаним способом врівноважене і надолужене, він у ньому зовсім не кається. У даному разі нема такої звички, що змушує нас злитися з гріхом і пристосовувати до цього навіть наше мислення; тут нема того буйного вітру, який час від часу проноситься в нашій душі, бентежачи і засліплюючи її і підкоряючи в таку мить владі гріха.

Усьому, що я роблю, я зазвичай віддаюся всією істотою і, вирядившись у путь, проходжу її до кінця; у мене не буває жодної душевної спонуки, яка таїлась би і ховалася від мого розуму; вони протікають завше зі згоди всіх складників мого я, без сварок, без внутрішніх обурень, і якщо вони бувають гідні догани чи похвали, то цим завдячують лише моєму глузду, бо якщо він був гідний догани хоч колись, це означає, що він гідний його завжди, оскільки, можна сказати, від народження він незмінно один і той самий: ті самі нахили, той самий напрям, та сама сила. А стосовно моїх поглядів, я і тепер перебуваю в тому самому пункті, триматися якого я поклав собі ще в дитинстві.

Є гріхи, які захоплюють нас стрімко, нездоланно, раптово. Полишмо їх осторонь. Але щодо інших пороків, тих, в які ми повсякчас скочуємося, про які стільки гадали і говорили з іншими, або гріхів, зв'язаних з особливостями нашого душевного складу, нашими поняттями і повинностями, то я не в змозі осягти, як це вони можуть такий довгий час проростати в чиємусь серці без відома і згоди з боку сумління і розуму людини, що пізнала їх; і мені важко зрозуміти і уявити собі жаль, що охоплює її, як вона похваляється, в зарані приписаному для цього часі.