Оноре Бальзак - Шуани, або Бретань 1799 року. Батько Горіо

— В Нормандію, в Курсель, любити, молитися, поки Бог не покличе мене з цього світу. — І, згадавши, що Ежен чекає на неї, віконтеса схвильовано сказала: — Ходіть сюди, пане де Растіньяк!

Студент став на одне коліно, взяв руку своєї кузини і поцілував.

— Прощайте, Антуанетто, — мовила пані де Босеан, — будьте щасливі. А ви, — звернулася вона до студента, — щасливі вже тим, що молоді і здатні в щось вірити. Я покидаю цей світ, як деякі щасливці, оточена щирими й чистими почуттями друзів.

Растіньяк пішов близько п'ятої години, коли пані де Босеан уже сіла в дорожню карету; прощаючись із ним, вона плакала, і це свідчило про те, що й найзнатніші особи коряться законам серця і відчувають біль, хоч деякі облесники намагаються довести протилежне.

Холодним туманним ранком Ежен пішки повернувся в пансіон. Виховання його завершувалося.

— Бідолахи Горіо ми вже не врятуємо, — сказав Б'яншон, коли Растіньяк увійшов до свого сусіда.

— Друже мій, — мовив до нього Ежен, глянувши на старого, що саме спав, — іди й далі до тієї скромної мети, якою ти обмежуєш свої бажання. А я — я попав у пекло і тут лишуся. Хоч би що говорили тобі про вищий світ, — вір! Нема такого Ювенала, котрий спромігся б змалювати всю його мерзоту, приховану під золотом і самоцвітами.

Наступного дня десь о другій годині Растіньяка розбудив Б'яншон; йому треба було вийти з дому, і студент-медик попросив Ежена посидіти з батьком Горіо, якому вранці дуже погіршало.

— Бідоласі лишилося жити щонайбільше два дні, а може, тільки годин шість, — сказав він, — одначе припиняти боротьбу з хворобою не можна. Треба дістати ліки, які дорого коштують. Ми доглядатимем його, але грошей у мене — ні ліара: я вже повивертав його кишені, обнишпорив шухляди — нічого. І його питав, коли він був притомний; каже, що в нього нема жодного су. А скільки є в тебе?

— У мене лишилося двадцять франків, — відповів Растіньяк, — піду спробую на них щось виграти.

— А як програєш?

— Піду по гроші до його зятів і дочок.

— А якщо не дадуть? — спитав Б'яншон. — Ні, в цю хвилину найважливіше не добувати гроші, а зробити старому гаряче гірчичне обгортання на ноги аж до половини стегон. Якщо почне кричати, значить, є надія. Крістоф тобі допоможе. А я піду до аптекаря і поручуся, що за всі ліки, які ми братимемо, буде заплачено. Шкода, що бідолаху не можна перенести до нашої лікарні, там йому було б краще. Ну, ходімо, я тобі все покажу, і не відходь від нього, поки я не повернусь.

Обидва юнаки увійшли в кімнату, де лежав старий. Ежен злякався, побачивши, як змінилося його перекривлене стражданням, бліде й змарніле обличчя.

— Ну що, татусю? — спитав він, схиляючись над злиденним ліжком.

Горіо звів на Ежена каламутні очі, уважно подивився на нього, але не впізнав. Студент не витримав цього видовища, й очі його взялися слізьми.

— Б'яншоне, чи не треба позапинати вікна?

— Ні, зовнішнє середовище на нього вже не впливає. Було б дуже добре, якби він відчував холод або тепло. Та все одно доведеться затопити, щоб приготувати відвари. Я тобі пришлю трохи дров, топитимеш ними, доки роздобудемо ще. Вчора й сьогодні вночі я спалив твої дрова і весь торф цього бідолахи. Було так вогко, що аж капало зі стін, насилу просушив кімнату. Крістоф позамітав, бо тут було як у стайні. Я покурив ялівцем — надто вже смерділо.

— Боже мій! — скрикнув Растіньяк. — А його дочки…

— Слухай, якщо він попросить пити, даси йому оцього, — сказав медик, показуючи на великий білий глечик. — Коли почне стогнати, а живіт буде твердий і гарячий, тоді хай Крістоф поможе поставити йому… ти знаєш що. Якщо він хвилюватиметься, багато говоритиме, навіть буде трохи марити, — це нічого, це навіть добра прикмета. Але все-таки нехай Крістоф піде в лікарню Кошена. Наш лікар — мій товариш — або я сам прийдемо й зробимо йому припікання. Сьогодні вранці, поки ти спав, ми зібрали великий консиліум, був учень Галля, головний лікар з Отель-Дьє і наш. Вони помітили цікаві симптоми, і ми стежимо за перебігом хвороби, щоб з'ясувати кілька важливих наукових питань. Один із цих лікарів запевняє, що коли тиск серозної рідини в одному органі вищий, ніж в інших, то це може викликати своєрідні явища. Коли він говоритиме, добре прислухайся, що то за мова буде, — спогади, думки про життя, про щось матеріальне чи духовне, а може, він робитиме підрахунки. Одне слово, постарайся зробити нам докладний звіт. Можливо, що стався крововилив у мозок, тоді він умре в такому самому стані отупіння, який у нього зараз. Перебіг подібних хвороб має багато незвичайного. Коли удар трапляється отут, — Б'яншон показав на потилицю хворого, — то бувають дивні явища: робота мозку частково відновлюється і смерть настає повільніше. Серозна рідина може відлинути від мозку й піти шляхами, які можна встановити тільки при розтині. В лікарні для невиліковно хворих є один божевільний старий, у якого крововилив стався вздовж хребта. Він страшенно мучиться, але живе.