— Вона така негарна, — із жалем вимовила місіс Кровфорд, коли Мері пішла. — Її мати була напрочуд вродлива жінка і мала чудові манери, а ось Мері все робить навпаки. Діти навіть прозивають її «А-міс-Мері-вічно-проти». Звісно, це не дуже гарно з їхнього боку, але вона так зверхньо поводиться… Не можу цього зрозуміти.
— Напевно, якби її світська мама-красуня бодай трохи займалася Мері, а не тільки своїми вечірками, то дівчинка могла б чогось навчитися. Подумати тільки, ніхто взагалі не знав, що у неї є дитина, — завважив містер Кровфорд.
— Так, вона геть занедбала доньку, — скрушно зітхнула місіс Кровфорд. — Коли не стало няні-індуски, то про малу просто забули. Слуги повтікали, а її покинули напризволяще саму-самісіньку у тому страшному бунґалі. Полковник Мак-Ґру казав, що йому мало серце не вискочило з грудей, коли ото побачив дитину саму в кімнаті.
Через кілька днів Мері рушила у тривалу подорож до самої Англії разом з дружиною одного англійського офіцера, котра везла свою доньку і сина у пансіон. Жінка мала досить клопоту зі своїми дітьми, тому з полегшенням зітхнула, коли вони врешті добралися до Лондона. Там вона передала Мері економці містера Крейвена, яка зустріла їх, щойно корабель пришвартувався до пристані. Економку звали місіс Медлок. Вона віддавна працювала у Мізелтвейтському маєтку. Це була опасиста червонощока жінка зі жвавими карими очима, вбрана у яскраво-червоне плаття, чорну шовкову накидку з торочками і чорний кáпор (головний убір, що зав’язується під бородою) з оксамитовими квітами, також червоними, які ворушилися, коли вона робила найменший рух. Мері все у ній не подобалося. Зрештою, місіс Медлок не надто переймалася її думкою.
— Чесне слово, нема на що подивитися! — сказала місіс Медлок. — Кажуть, її мати була красуня. А мала зовсім в неї не вдалася, правда, мем?
— Може, вона стане гарніша, коли виросте, — добродушно відказала офіцерська дружина. — Діти дуже змінюються. Просто зараз в неї таке жовте личко і насуплений вигляд.
— Ну, тоді їй треба дуже сильно змінитися, — відповіла місіс Медлок. — А в Мізелтвейті не знаю чи то вдасться — я вам кажу!
Жінки саме стояли у коридорі приватного готелику, де зупинилися на ніч, і розмовляли, бо були певні, що дівчинка їх не почує. Мері стояла трохи віддалік біля вікна і дивилася, як проїжджали автобуси, кеби, як проходили люди, однак вона все дуже добре чула. Тепер дівчинка і сама не знала, що її чекає. Куди вона їде? Що це за місце? Що за людина її дядько? Невже у нього справді на спині горб? Досі вона ніколи не бачила горбунів. Мабуть, в Індії їх просто не було.
Раптом Мері чи не вперше в житті замислилася над тим, що вона завжди була нічия, навіть коли батько з матір’ю ще жили. Інші діти, наприклад, діти того священика, де їй довелося провести кілька днів, мали батьків, і батьки були разом з ними. Відколи не стало її няні — єдиної людини, яка проводила з нею час, дівчинка не раз відчувала самотність. Вдома у неї були слуги, вона мала їжу й одяг, проте ніхто її не любив. На жаль, поруч не виявилося нікого, хто міг би пояснити їй одну просту річ: не люблять її найбільше через те, що вона сама до всіх ставиться вороже, всім суперечить і всіх зневажає. Так-так, Мері могла висміяти і принизити кого завгодно, але зовсім не вміла цього за собою визнавати.
Ось і зараз Мері в думках перебирала все, що їй не подобалося у місіс Медлок: простацьке червоне обличчя, жахливий капор та інше. На другий день вони покинули готель і вирушили до Йоркширу. Дівчинка ішла до вагону, намагаючися триматися якомога далі від місіс Медлок: вона, бачте, не хотіла, аби хтось подумав, ніби ця опецькувата некрасива жінка — її мати.
Але місіс Медлок не надто цим переймалася. Її нелегко було збити з пантелику, отож звертати уваги на такі речі вона не збиралася. Місіс Медлок і так не дуже хотіла їхати зараз до Лондона, бо у ці дні виходила заміж донька її рідної сестри, Марії. Та у неї була спокійна робота з доброю оплатою у Мізелтвейтському маєтку, а єдиний спосіб її втримати — виконувати те, що каже містер Арчибалд Крейвен. Вона ніколи не важилась ставити йому якісь питання, не те що перечити.
Перед виїздом до Лондона містер Крейвен закликав її до себе і коротко повідомив:
— Капітан Ленокс і його дружина померли від холери в Індії, — сказав він своїм звичним сухим тоном. — Капітан був рідним братом моєї дружини і тепер я опікуватимусь їхньою донькою.
Отож місіс Медлок спакувала свою валізку і рушила в дорогу.
Читать дальше