Сергій Шарик - Двічі графиня та двічі генерал

— Графиня Софія де Вітте, — представив князь Потьомкін грекиню імператору Йосифу II, коли та прибула до Херсона.

— Ми знайомі, — усміхнувся імператор, — причому не тільки я, а й моя сестра Марія Антуанетта. А у нас із графинею взагалі близькі стосунки.

Катерина і Потьомкін запитливо поглянули на цесаря.

— Ой, вибачте. Зараз усе поясню. Мені дуже лестить ставлення графині до мене. Коли я перебував біля Кам’янця, графиня прислала мені в подарунок кошик стиглих українських вишень. Це залишиться в пам'яті на все моє життя. Кращого визнання в мені простої людини не було.

— Так, ваша величносте, — підтримала Йосифа Катерина. — Це дорогого варте.

Через якийсь час графиня Софія де Вітте знову зустрілася з князем Потьомкіним.

— Князю, у всіх ваших перетвореннях відчувається творча натура. Я захоплена вашою фантазією та неординарним мисленням. Але в мене теж виникла цікава, на мій погляд, ідея.

— Слухаю вас, графине.

— У Балаклаві та інших містах Тавриди проживає багато моїх співвітчизників.

— І що ж?

— Як ви дивитеся на те, щоб для зустрічі імператорів створити амазонську роту? Я думаю, для цього знайдеться сотня-друга вродливих грекинь.

— О! Якщо вони будуть такі ж прекрасні, як ви, це буде справді чудове видовище! — вигукнув князь. — Відправляйтеся негайно до Балаклави і втілюйте свій план. Усі витрати беру на себе. А у випадку, якщо високопоставленим гостям сподобається ваша затія (а я в цьому не сумніваюся), ви отримаєте щедру винагороду.

— Спасибі, князю. Я мрію це зробити з любові до моєї Греції!

Графиня Софія веліла негайно закласти екіпаж і вирушила до Криму.

По дорозі вона обмірковувала вбрання амазонок, зброю, прикраси для коней. Спочатку їй хотілося, щоб амазонки були тільки в коротких спідничках, а верх — оголений. Гарні груди, здавалося їй, додадуть пікантності і наблизять дівчат до образу справжніх амазонок. Але незабаром вона змушена була визнати, що це надто сміливе рішення, адже серед амазонок напевно виявляться молоді заміжні жінки.

Наготу вона вирішила прикрити прозорими повітряними накидками. Але й ця затія їй не сподобалася. Врешті-решт вона прийшла до такого варіанту: високі замшеві чоботи, коротка спідниця малинового кольору і легка курточка, що закриває плечі і груди, але без всяких зав’язок. «При їзді риссю груди злегка відкриватимуться — це буде дуже і дуже привабливо», — усміхнулася про себе Софія.

На голові має бути який-небудь легкий шолом із пером. Половина дівчат — з арбалетами, а половина — з легкими рушницями.

Після приїзду до Балаклави графиня де Вітте, маючи рекомендаційного листа князя Потьомкіна, відразу звернулася до командира балаклавського грецького полку підполковника Чапоні.

— Хайре, пане підполковнику! — привіталася грецькою Софія.

— Хайре! — здивовано відповів офіцер.

— Я знаю, що ви відповідальні за підготовку зустрічі високопоставлених гостей. Але князь Потьомкін вирішив внести в це дійство щось таке, що запам’яталося б і гостям, і всім нам.

— Ось як? — підполковник з легкою недовірою глянув на Софію. — Цікаво буде дізнатися.

— Сподіваюся, у вас знайдеться сотня гарних дівчат і жінок, — з усмішкою сказала Вітте.

— Тут розташований грецький полк, графине, — блиснув очима командир. — А невродливих грекинь не буває.

— Ну, не кип’ятіться, підполковнику, іншої відповіді я від вас і не очікувала, адже я сама грекиня.

— Я це відразу зрозумів, графине. І тепер я весь увага.

— Князь Потьомкін доручив нам з вами створити амазонську роту.

— Скільки у нас часу, графине?

— Тиждень, може, днів вісім.

— Боюся, що створити щось пристойне у нас не вистачить часу, а ганьбитися неякісною роботою не в моїх правилах.

— Чому ж ви так невпевнені в успіху?

— Дуже складний матеріал ці жінки, якщо були б чоловіки, тоді інша справа!

Тепер настав час ображатися Софії.

— Тихіше, підполковнику. Ви щойно з неприхованим захопленням говорили про грекинь — самі собі суперечите.

У цей час до них наблизився капітан із вродливою жінкою, що ніжно тримала його під руку.

— Дозвольте представити, графине, — мій заступник капітан Сарандакі з дружиною Оленою.

— Ось ми зараз і запитаємо у капітана та його дружини думку про нашу справу, — усміхнулася Софія.

Вона знову виклала мету свого приїзду.

Олена відразу ж заплескала в долоні — так їй сподобалася ідея. Капітан був стриманішим.

— Можна спробувати, — погодився він. — Зрештою, ми нічого не втрачаємо.