Василий Махно: Вічний календар

«Я, — відповів Саббатай Цві, — я собі це дозволив, бо я — Машіах».

Рабин опустив очі.

«А що ти приніс до синагоги?» — спитав, показуючи рукою на колиску, яку Саббатай не відпускав, притиснувши до грудей.

«Рибу, загорнуту листком Тори».

«У листок Тори?» — тремтячими губами перепитав старий рабин.

Сара, що стояла поруч із Саббатаєм Цві, побачила, як у рабина, що служив у синагозі більше сорока років, підкосилися ноги.

Минув час, коли всі рабини Ізміра прокляли Саббатая Цві, і той зник із міста, з’явившись у Салоніках, а звідти переїхав до Стамбула.

Мине ще кілька років, поки Саббатай Цві з’явиться з колискою в руках на сходах синагоги в оточенні своїх учнів і прихильників.

І коли корабель, вийшовши з ізмірської бухти, узяв курс на Стамбул, то дехто з юдеїв, відчувши перші подуви морського вітру, дістали свої талеси й накрилися ними. Затріпотіли над головами мандрівників атласні вітрила. Стерновий, тримаючи обома руками хитке стерно, гукнув щось команді, а ті розбіглися палубою корабля натягати вітрила. Тоді одинадцятеро чоловіків і жінка на ім’я Сара зійшли у трюм, щоб захиститися від вітру.

Корабель проводжали, як потім розказуватиме на допиті Пападуполос у Стамбулі султанській охороні, кількасот ізмірських юдеїв.

Вони не плакали й мовчали, відчуваючи різь в очах від солоного морського повітря. І кожен бажав затримати мандрівців. Але коли корабель розплився на горизонті, вони, позітхавши, взяли своїх дітей і пішли домів із тягарем на серці.

На ґалері ж, що впевнено пливла до Стамбула, був Саббатай Цві, уродженець Ізміра, Месія народу Ізраїлю зі сподвижниками й Сарою, яка була його дружиною. Це він, Саббатай Цві, заплатив власникові корабля за подорож і наказав плисти до Стамбула. Саббатай Цві підставляв своє лице потокам морського вітру й чув, як тріскотить тканина. Він обернувся, щоби подивитися на Ізмір. Місто, у якому він, Саббатай Цві, народився сорок років тому, зменшувалося з кожною милею шляху ґалери, що відпливала, як йому здавалося, назавжди. У свої сорок він багато подорожував, вивчав Тору й Кабалу, втікав із міст, сварився з рабинами й ніде надовго не затримувався.

На горі Пагос, яка нависала над містом, виднілася фортеця Кадіфекале. З того місця найкраще проглядалася затока. У дитинстві Саббатай Цві видряпувався крізь чагарники й маслинові гаї на фортечну гору й роздивлявся кожну деталь, що відкривалася перед очима. Найбільше вабила його зелена затока, особливо поночі, коли на ґалерах і човнах засвічувались олійні ліхтарі. Тоді, коли море заспокоювалося, Саббатай повертався додому, боячись псів і яничарів. Сходив із гори, відчуваючи подих Творця. Удома, як завжди, Саббатай заставав переполох: мама кричала, що хлопця посікли яничари або ж його викрали, аби продати у Стамбулі. І коли Саббатай підходив до батька, той клав йому на голову руку й, нахилившись, щось шепотів Саббатаєві на вухо. І хлопець ішов спати.

Наче прощаючись з Ізміром, Саббатай ще бачив, як під горою, із суцільної стіни кам’яних будинків, виростали шпилі мінаретів. І як вулички зросталися зі стінами будинків. А мутна пелена туману прикривала і гору, яка присіла над містом, і саме місто.

Кораблем хитнуло, і Саббатая Цві ледь не збив із ніг дебелий канатник, який біг щодуху до центральної щогли. І Машіах поспішно спустився в трюм, у якому була Сара з десятьма свідками його месіанства. Сара лежала, накрившись вовняними одежами, бо її починало вивертати від морської хвороби. Саббатай вирішив її не турбувати. Натомість, сівши в коло своїх спільників, почав із ними розмову.

Усі вони були з Ізміра. І тільки Сара, яку Саббатай привіз у рідне місто здалеку, була родом із Поділля, але виростала в Каїрі. Там молодий Саббатай одружився з нею, бо, прочувши про Машіаха, Сара, яка страждала неврозами і якій часто ввижалися пророки та її покійний батько, розрубаний навпіл козаками Хмельницького, оголосила себе нареченою Машіаха. Поголос про красуню, котра увірувала в те, що вона наречена Машіаха, дійшов до Каїра швидше, аніж караван верблюдів переходить палестинську землю й доходить до Єгипту. Саббатай Цві вислав послів, і Сару привезли до Каїра. У домі Рафаеля Йосипа й відбулося весілля, яке Саббатай Цві прийняв як волю Всевишнього.

Першим промовив до Саббатая Цві убогий Авраам Рубіо, якого вчора Машіах проголосив королем і володарем однієї двадцять шостої частини світу. Світ було поділено Саббатаєм Цві на двадцять шість частин, бо ще вчора оточувало його двадцять шість найближчих послідовників. Однією тепер володів убогий Авраам. Щоби віддячити Саббатаєві за таку високу честь, за яку б ізмірські багачі платили йому, убогому Авраамові, великі гроші, він виконував будь-яке бажання Машіаха і готовий був іти за ним світ за очі. Отож, першим почав убогий Авраам, король і володар частини світу, назву якої Саббатай забув сказати Авраамові.