Умберто Эко - Бавдоліно

— Може, влади такої й справді ні в кого нема, — відповів йому Бавдоліно, — зате у декого є знання.

— Що це значить?

— Пояснюючи мені, що таке studium, владика Оттон розповідав, що ці спільноти вчителів та учнів живуть самі по собі: учні прибувають з цілого світу, і байдуже, чиїми вони є підданцями — вони платять своїм учителям, а отже вчителі залежать тільки від учнів. Саме так живуть навчителі права в Болоньї, саме так це виглядає тепер уже й у Парижі, де раніше професори викладали в катедральних школах, а отже залежали від єпископа, але потім пішли звідти й стали навчати на пагорбі Святої Геновефи, [76] Або Св. Женев'єви (св. Женев'єва є покровителькою Парижа) — пагорб у центрі Парижа, де розташований Латинський квартал. Він досі є центром інтелектуального життя міста. і тепер шукають істину, не слухаючи ні єпископа, ні короля.

— На місці їхнього короля я б їм показав, де раки зимують. Але навіть якби було так, то що?

— Так би було, якби ти видав закон, в якому визнаєш, що болонські метри справді незалежні від будь-якої влади — від тебе, від папи та від будь-якого іншого володаря — і служать лише Законові. Якщо ти визнаєш за ними таку унікальну гідність, вони заявлять, що — і саме так підказує практичний розум, здоровий глузд і традиція — єдиним законом є римський закон, а єдиним, хто його представляє, є священний римський імператор, а тому природно, що, як так гарно сказав мосьпан Райнальд, quod principi plaquit legis habet vigorem.

— А навіщо їм це потрібно?

— Тому що взамін ти даєш їм право мати змогу це заявити, а це немало. Тоді будеш задоволений ти, будуть задоволені вони, бо, як приказував батько мій Ґальявдо, рука руку миє, а нога ногу підпирає.

— Вони на це не погодяться, — буркнув Райнальд.

— Аякже, погодяться, — просвітлів на виду Фрідріх, — кажу тобі, погодяться. Тільки спершу вони мусять зробити цю заяву, а потім я дам їм незалежність, інакше всі думатимуть, що вони зробили це, щоб віддячити мені за цей дар.

— Як на мене, чи так зробиш, чи сяк — якщо хтось захоче сказати, що ви домовилися, він однаково це скаже, — скептично зауважив Бавдоліно. — Але хочу я бачити, хто наважиться сказати, буцім болонські вчені ламаного шеляга не варті, якщо сам цісар смиренно питає їхньої думки. У такому разі все, що вони скажуть, буде мов Євангеліє.

Усе так і сталося, того ж самого року в Ронкальї, де вдруге зібрався великий сейм. Для Бавдоліна було то насамперед велике видовище. Як пояснював йому Рагевін — щоб Бавдоліно не думав, ніби все те, що він бачить, це лиш циркова вистава з гербами, кольоровими наметами й майорінням прапорів, де снують купці та фіглярі, — на одному з берегів По Фрідріх наказав відтворити типовий римський табір, щоб нагадати, що його цісарська гідність римського походження. У центрі табору, немов храм, стояв цісарський намет, а навколо нього віночком розташувалися намети феодалів, васалів та їхніх васалів. Поруч з Фрідріхом розмістилися архієпископ Кельнський, єпископ Бамберзький, Даниїл з Праги, Конрад з Ауґсбурґа та інші. По той бік ріки — кардинал-легат апостольського Престолу, патріярх Аквілейський, архієпископ Міланський, єпископи Турина, Альби, Івреї, Асті, Новари, Верчеллі, Тердони, Павії, Комо, Лоді, Кремони, П'яченци, Реджо, Модени, Болоньї і ще хтозна-яких місць. Старшуючи на цих величних і воістину вселенських сходинах, Фрідріх дав знак почати дебати.

Одне слово (казав Бавдоліно, не бажаючи зануджувати Никиту шедеврами двірського, юридичного і церковного красномовства), висловити свою неспростовну вчену думку щодо його повноважень цісар запросив чотирьох найзна-менитіших болонських учених, послідовників великого Ірнерія, і троє з них — Булґарус, Якобус та Гуґо з Порта Равеньяна — висловились так, як бажав Фрідріх, тобто що імператорське право грунтується на римському законі. Іншої думки був лише такий собі Мартінус.

— Якому Фрідріх, мабуть, звелів виколоти очі, — прокоментував Никита.

— Якраз ні, мосьпане Никито, — відповів йому Бавдоліно, — то ви, ромеї, виколюєте очі то одному, то другому і не розумієте, що таке закон, бо забули вашого великого Юстиніана. Відразу по тому Фрідріх оприлюднив конституцію «Habita», яка визнавала незалежність болонського студіуму, а якщо студіум був незалежним, то Мартінус міг казати все, що йому заманеться, й імператор не мав права навіть пальцем до нього доторкнутися. Бо якби доторкнувся, це б значило, що вчені мужі не є незалежними, а якщо вони не незалежні, то їхня думка і виїденого яйця не вартує, і в такому разі Фрідріх ризикував зазнати слави узурпатора.