Array Array - Чорна Рада

І дістав із полички жбан, прехимерно з срібла вилитий і що то вже за приукрашений! Не жалували пани грошей для своєї пихи і потіхи. По боках бігли босоніж дівчата — інша і в бубон б'є; а зверху сидів, мов живий, божок гречеський, Бахус. Тим-то Черевань і звав сей жбан божком.

— Шкода мені, дідусю, твоєї темноти, — каже кобзареві, — Ось на лиш полапай, яке тут диво. Се я в Польїці таке собі доскочив.

— Суєта суєтствій! — каже той, усміхнувшись

— Ні, бгатику, не суєта! Ось як вип'ємо з божка по кухлику, то, може, не так заговориш.

— Із божка! — каже Шрам. — Так отсей чортик зоветься в тебе божком?

— Нехай він буде й чортик, — одвітує Черевань, — тілько кажуть, що в старовину у греків... Був народ греки, так, ііримірно, як ми тепер козаки... Народ нелюдимий, — от що!.. Таку тих то греків сьому божку, кажуть, була велика шаноба.

— А в тебе вже не така? — питає Шрам.

— Ні, — каже, — на мене він не нарікатиме, а от коли б ви його не зневажили.

І достав мальовану тацю, сріблом ковану. А на таці було намальоване таке, що всяке б засміялось. Жидок дає запорожцеві напитись горілки з барильця. Запорожець так і припав до барила, а жид — одно од страху, а друге од скнарості — держить та й трусигься. А зверху і підписано: "Не трусись, псяюхо: губи поб'єш'_" От на таку-то тацю поставив Черевань п'ять кубків ріпок да й почав наливати якусь настойку з того божка.

— Се, бгатці, — каже, — така в мене настойка, що мертвий устав би з домовини, якби випив добру чарку.

Да й обніс усіх; не минув і Василя Невольника, хоть той стояв собі оддалік, мов у монастирі служка перед ігуменом.

— Ну, бгаге Михайле, — каже, повеселівши трохи од того трунку, Шрам, — загадаю ж я тобі про твого божка загадку: стоїть божок на трьох ніжках; король каже: "Потіха моя!", краля каже: "Погибель моя!"

— Ну, бгатику, — каже Черевань, — хоч убий, не второпаю. Дак, як як? Король на трьох ніжках, а краля каже: "Погибель моя"?

— Не король, а божок на трьох ніжках, як от і твій. Король каже: "Потіха моя!", краля каже: "Погибель моя'"

— А, пек же його матері, як мудро!.. Король каже:

"Потіха моя'" Себто, бач, як чоловік уп'ється, то вже тоді кричить: "Я король!" А жінка: "Ох, погибель же моя! Де ж мені тепер дітися?"

— Якраз так! Тілько, братику, твоя жінка не злякалась би тебе, хоть би ти й королем зробивсь!

— Іще не одгадал! — каже Черевань. Ану ж ти сам!

— Мені не диво, а от якби ти показав свою премудрість!

— Моя премудрість, бгатику, — сказав Черевань, — знає тілько налити та випити; а там собі мізкуйте, як хотя. На те ви попи, на те ви мужі совіта, на те ви народні голови.

Не вадило б і не понам, — одвітур Шрам, — не вадило б і не мужам совіта знати, що король тут — тіло, а краля — так се душа. Тіло потішається, як чоловік зап'є, а душа погибає; от і все.

— Пгавда, бгатику, їй богу пгавда! — сказав, похитуючи головою, Черевань. — Вип'єм же ще по кубку!

Аж ось увійшла до гостей Череваниха, молодиця свіжа й повновида, пряма, як тополя,замолоду була дуже хороша. Підійшла до Шрама під благословеніє. Він її поблагословив, да, як пані була гожа, і вони ж таки давні приятелі, то ще схотів і попросту з нею привітатись, да й каже:

— Позвольте з вами привітатись, добродійко? А вона каже:

— Да як же зволите, добродію! Да й поціловались любенько. Тогді Череваниха ще обнесла гостей. Черевань випив на радощах повний кубок, бризнув під стелю да й каже:

-Щоб наші діти отак вибрикували!

А Череваниха почала вести за чаркою розмову:

— Так отеє, — каже, — ви на прощу, панотче? Святе діло!.. От, моя дружино,обернулась до чоловіка, — от як добрі люде роблять: аж із самої Паволочі ідуть молитись богу. А ми живемо ось під самим Києвом, да ще не були сю весну й одного разу у святих угодників. Аж сором! Да вже ж як собі хочеш, а в мене не дурно ридван наготовлений. Причеплюсь за пана Шрама, да куди він, туди й я.

От божевільне жіноціво! — каже Черевань, — Куди він, туди й я!.. А як же пані Шрам махне за Дніпро?

— То що ж? Я б не махнула? Доки сидіти нам у сьому воронячому гнізді? Ось уже которий раз переказує мій брат, щоб приїхали до його в гості! І чому б не поїхати?

— Да, їй-богу, Меласю, — каже Черевань, — я рад би душею, коли б мене хто взяв та й переніс до твого бгата, під Ніжень. Кажуть, і живе добре — таки зовсім по-панськи. Не дурно його козаки прозвали князем.

— Отеє буцімби за достаток його князем зовуть! — перебила Череваниха. — У його жінка — княгиня з Волині, ляшка. Як руйновали наші Волинь, так він собі вподобав якусь бідолашну княгиню; от і самого прозвали князем.