Юрій Мушкетик - Яса. Том 1

Здесь есть возможность читать онлайн «Юрій Мушкетик - Яса. Том 1» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2006, ISBN: 2006, Издательство: Фоліо, Жанр: Историческая проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Яса. Том 1: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Яса. Том 1»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

В центрі роману «Яса» — кошовий отаман Запорізької Січі Іван Сірко, який ще за життя став легендою, бо під його проводом козаки не програли майже ні одного бою. Все своє життя славетний кошовий віддав Україні, і той, хто зраджував її, вже не був Сірку ані товаришем, ані бойовим побратимом. Саме тому Сірко не вважав справжнім гетьманом ані Дорошенка, ані Самойловича, яким влада стала дорожча за батьківщину. Він прагнув того, щоб українці, які ніколи не зазіхали на чужі землі, не втратили своєї рідної і жили, не підкоряючись ворогам.

Яса. Том 1 — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Яса. Том 1», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— Треба, то й місимо, — кинув Сірко.

— Здебільшого місять її без діла, — так само задумливо, врозтяг мовив господар. — Або з якого лихого вчинку.

Сірко сердито зирконув на піч, його ліва брова ледь зломилася.

— Ти ото, чоловіче, аніж розмузикувати, ліпше б підлатав стріпки, щоб не капало на голови богам.

— Таж очерету немає, — спокійно відповів чоловік, і той спокій дратував найдужче. Лежить собі отакий котяра на печі, діти світять голодними очима, жінка змиває, либонь, останнє пшінце на куліш, а йому все до холери.

— Вкоси.

— Коса затупилася.

— Нагостри.

— Гострило вкрали, — і щирив зуби.

— Тоді — язиком. Він у тебе дуже гострий, — з серцем кинув Сірко, й Лаврінові, хоч і сам почував роздратування й виглядав у вікно, чи не вщух дощ, стало трохи незручно за ту балачку — суперечку, вона виникла з нічого, та й таки ж вони з отаманом гості в чужій хаті, і не випадало отако ширмувати словами з господарем. А дощ не вщухав, стих тільки вітер, й лило наче з відра. Розкололися небесні ночви, й нікому було їх залатати. Доводилося ночувати в непривіткій, тісній, вологій хатині. Господиня зварила куліш і насипала дві миски: більшу — своїй сім’ї, меншу — гостям; Сірко розв’язав шкіряного мішка й дістав ковбасу, сало та книші, яких їм накидали на якомусь весіллі, а також гранчасту пляшку з оковитою. Діти світили на ті наїдки голодними очима, витягували шиї. Сірко спершу запросив дітей, покраяв паляницю й розіклав уздовж тесового, без обруса, столу товсті лусти, понакладав на них ковбаси та сала, а тоді відіткнув корок у пляшці й покликав до столу господаря:

— Йди й ти, вона мізки промиє.

— Вони в мене чисті, — мовив чоловік і заворушився. Тоді до нього скочив найстаршенький, літ дванадцяти, хлопчик і допоміг батькові зсунутися з печі. Виявилося, у нього немає лівої руки та правої ноги. Вражені, козаки поклали ложки. Розгледіли також, що чоловік тільки здалеку був схожий на кота, насправді ж йому щоки позападали і довга шия була худа, по ній перекочувалася темна грудка борлака. Він спокійно вмостився на лаві і взяв чарку.

— За дощ, що загнав до мене гостей.

Запорожці випили мовчки, і Сірко, який не любив ходити околясом, запитав:

— Де це тебе?

Господар кутуляв ковбасу, його очі, промиті горілкою, засвітилися.

— Дорошенко потяв ляхів, а ляхи — мене. І ще зі сто таких, як я.

— В бою вони тебе захопили?

— Та де там, у обозі. Ще й туди мене кгвалтом погнали.

— Коли б не ховалися по обозах… — мовив Сірко, і Лаврінові чи не вперше в житті стало незручно за отамана.

Невесела була та вечеря й лихим спання у вологій одежі, на розперезаному кулі соломи. Обсушитися було ніде, заміни не мали, і господарі не мали нічого, аби дати їм для переміни. П’яний господар співав уві сні й гомонів щось, і Лаврін не міг заснути майже до ранку. Десь у запіллі шкреблася миша, й цвіркуни немудро музичили під піччю, одначе так голосно, що здавалося, цвіркає щось у голові, й кльокали зі стелі в ночви краплі. Козаки не чекали сніданку, посідлали коні й поїхали.

Вони їхали до самого вечора, а коли стали в корчмі на постій, Сірко не знайшов у кишені капшука з грішми. Лаврін гаразд знав того капшука: на ньому вишиті два півні, що б’ються. Отаман ляпав себе по холошах штанів, роззувся, повивертав усі кишені — капшук пропав, і довелося йому віддати за ночівлю шитий сріблом пояс. І далі їхня путь була важкою, спродали все, що мали, й добувалися назад на охлялих конях, голодні та зачучверілі. Звичайно, Сірко міг вдатися до когось із заможних козаків за позичкою, але позичок не любив.

Всю ту притичину Лаврін забув одразу по приїзді, й звіялася б вона з його пам’яті назавжди, коли б… коли б наступної весни не прибився до Січі ченчик з Вовчого Каменя та не розповів про чудо, яке сталося в їхньому селі торік на другу Пречисту в хаті значеного ляхами козака Сокирки. Полягали господарі в хурію спати, прокинулися вранці, а під образом Богородиці лежить капшук, повнісінький золотих талярів. Лаврін знав, що ченчики вельми люблять розповідати про чуда, іноді самі їх вигадують, отож не полінувався й сходив до нього й запитав, який був той капшук. Ченчик сказав — зелений, шовковий, а на ньому два червоні півники, що б’ються. Виходило, ченчик мовив правду. Ото тільки талярів там було не стільки, як казав чернець, більше мідних чехів і срібних алтинів, але були й таляри. Лаврін сміявся подумки, пригадуючи, як щиро ляпав себе по кишенях Сірко і як щиро бідкався за пропажею. Сам, бач, залишив, а його дурив, як маленького. Все те в одну мить спливло в Лавріновій пам’яті, якийсь час він роздумував над тим, а що не мав капшука з талярами, то підвівся й сказав:

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Яса. Том 1»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Яса. Том 1» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Яса. Том 1»

Обсуждение, отзывы о книге «Яса. Том 1» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x