Гнат Хоткевич - Довбуш

— Карпінського? Скільки ми чували у селі, то се дуже добрий пан, і на нього неначе ніхто не скаржився.

Селяни переглядалися, хотіли навіть зробити конфронтацію, але Мокрина в скорім часі добилася–таки того, що її відправлено до Довбуша. Сталося це так.

Отож був собі пастушок, що пас громадські й Василя Довбуша вівці. Коли з'явилися до Печеніжина брати Довбущуки, то такі вивбирані, та все на них блищить, сяє — не одна леґінська душа, дивлячись на ту красу, й собі запалилася до опришківського ремесла. В числі тих запалених і Жолоб. Він прямо прийшов до Василя й заявив, що піде в опришки.

Що було Василеві казати! Відраджувати якось не випадало, хлопець скаже: «Бач, його синам щастя випало, так він оце із заздрості не хоче, аби єнчий хто щастя зазнав».

Порадився Василь де з ким із приятелів — кажуть усі, най іде.

— Ци ти го зіпреш, єк він си наважив? Оннаково втечет. Ци своїх синів дуже–с зіпер?

Таким чином, виходило, що Жолоб піде шукати Олекси Довбуша за вказівками старого Василя (ніхто не знав, що Жолоб підмовив іще із собою до мандрівки приятеля свого й однолітка Олексу Твердюка, сина отого Гаврила, що у нього сидів у комірнім Василь Довбуш). Тут уже починалася конспірація. Василь доручав Жолобові свій чепіль. Свого чепеля у великій таємності мав показати Жолоб у Ясені отаманові села Грицеві Данилюкові. Бо хоч це був і отаман, ніби урядова особа, окрім того первий брат, тобто дуже побожна людина, але окрім тих усіх достоїнств, він ще був головним довіреним опришків і, таким чином, негласним учасником їх здобичі. Ясенівці, як Срібнарчук, Паліїв, Дрислюк, підтримували цей зв'язок, і Данилюк кожного разу знав, де можна шукати Довбуша.

Так–от Жолоб, показавши свою вірительну грамоту, отой чепіль Василів, міг дістати від Данилюка більш конкретні вказівки, на якій полонині можна шукати ще одну довірену особу, яка вже вкаже, де саме Довбуш, чи скоро буде на місці — словом, усе.

То до цього Жолоба додано було бабу Мокрину й отого зайду. Причім наказано було Жолобові цих двох нікуди не вести, зоставляти їх завжди на боці, а довідуватися про все самому.

Розпрощався Жолоб і пішов. Твердюк мав догнати його в дорозі. Все пішло, як по–писаному. Знайшов Жолоб отамана ясенівського. Це був красивий, повний, жадний до життя чоловік. Він довго розпитував Жолоба, випитував, запитував — словом, вивертав на всі боки й аж після всіх тих маніпуляцій сказав, що мав.

Не будемо переповідати, як ішли наші, а тільки Довбуша вони нарешті знайшли.

Жолоба й молодого Твердюка Олекса радо прийняв до ватаги. Бабу Мокрину вислухав у суворім мовчанні. Слів вона виговорила мало, але зате кожне з них так було насичене горем, що Олекса вже й не розпитував. Для нього ясно стало, що коли він, Олекса, хоче дійсно бути месником людських кривд, то ось вона, арена його діяльності. Якщо тут не втрутитися Олексовій бартці — то де ж іще?

Правда, виправа буде небезпечна, бо то далеко в глибину Поділля, околиця густо заселена й цілком незнайома, треба здатися на вміння Мокрини провести. Але при всяких умовах вирішив піти.

Своїм поводженням взагалі й своїм останнім учинком Злотніцький, а з ним і поміщицтво взагалі кидало визов Довбушеві. Ти кажеш разом із твоїми братами селянами, що пани перелякалися опришків і стали м'якшими. Так ось тобі. Знай, що ми тебе не боїмось і наплювати нам на всяких опришків. Як били ми селян, так і будемо бити. Як уважали себе за Богом поставлених владик, так і уважати далі будем…

Треба показати їм, панам, що таке опришки й що таке Довбуш. «Без мене ви могли іще таке виробляти, але тепер я є на світі. Треба бути уважнішим».

Спитав Мокрину:

— Поведеш?

Та кивнула головою.

— А дорогу добре знаєш? Бо то не один чоловік має йти. Де переночувати, де приховатиси.

Мокрина казала, що мала все це на увазі й добре примічала всяке місце, яке чи то вдень, чи вночі могло би стати придатним опришкам.

Олекса почув повне довір'я до кожного слова цієї жінки й не розпитував більше.

— Іди відпочивай. За день–два будемо йти.

З другим оскаржителем свого пана було трохи складніше. Оскільки баба Мокрина була маломовною, остільки багато говорив цей зайда, видно, все чогось боявся. Коли Олекса втуплював у нього свої очі (навчився дивитись проникливо), зайда починав мнятися й плутатись.

Похоже, що вся його промова заучена. На всі запити, яких можна було сподіватися, зайда давав бистрі й вичерпуючі відповіді. Але коли Олекса задавав прості, лиш неможливі до передбачення запити, зайда викручувався як міг. Так, наприклад, Олекса запитав: