Симона Вилар - Лазарит

– Для слави твоєї, Господи Всемогутній, задля мети великої і в ім’я Твоє! Благослови замислене мною заради Сина Твого, що прийняв муки на хресті заради нашого спасіння! Не позбавляй мене, Господи, милості твоєї, допоможи виконати дану мною обіцянку звільнити місто Єрусалим в ім’я Христа, бо він є Бог воскреслий і нині сущий, який судитиме в славі живих і мертвих… Дай же мені здійснити замислене, бо я лише ниций раб, а на все інше – незбагненна воля Твоя!..

Чоловік пристрасно перехрестився й поволі почав підводитися.

У сутінках храму західний промінь, наче осяйний указівний перст, торкнувся його чола, і, поволі випростовуючись, молільник начебто сповнювався таємничої величі. Спалахнув багрецем нетерпляче відкинутий поділ плаща, випросталися могутні плечі, на які з гордо підведеної голови вільно спадала золотаво-руда, густа й жорстка, як у лева, грива. Простий мідний обід, що стримував пишну шевелюру, раптом засяяв, мов золота корона. І не випадково: ця людина й насправді була властителем – королем Англії Річардом І Плантагенетом, справедливо названим Левове Серце.

Та вже за мить Річардового смирення мов і не було. Його лице набуло зовсім іншого виразу: владного, рішучого, сповненого гідності. Він уже наче з підозрою дивився на лики святих, які заповнювали кожен закуток церкви, адже звик до стриманіших і суворіших храмів Західної Європи. Але тут, на Сицилії, жили та славили Господа люди різних віросповідань: і ті, які шанували Папу, і ті, які визнавали своїм главою константинопольського патріарха; навіть у мусульман були на острові власні мечеті.

Непросто звикнути до такої мішанини мов і релігій, хоча король уже знав, що там, куди він прямує, – на Святій землі, буде так само. Що ж, молитися єдиному Господові можна по-різному…

Річард зупинився на острові по дорозі в Палестину. Так було домовлено давно: король Вільгельм ІІ Добрий [10] Вільгельм II Добрий (1153–1189) – король Сицилії з нормандської династії Ґотвелів. призначив Сицилію для спорядження кораблів хрестоносної армади. Коли мусульмани захопили Єрусалим, [11] Мусульманські війська захопили Єрусалим восени 1187 р. Вільгельм першим наказав нашити на свій плащ хреста й почав готуватися в похід, аби відвоювати в чужовірців Гроб Господній.

Утім державця настигла нагла смерть, а престол Сицилії загарбав небіж покійного, братів бастард [12] Бастард – незаконнонароджена, позашлюбна дитина. , – Танкред Лечче. Мало того, новий володар захопив і взяв у полон удову покійного короля Вільгельма, рідну Річардову сестру – Іванну Англійську. І, судячи з усього, аж ніяк не збирався повертати їй свободу разом із так званою «вдовиною долею», що становила переконливу суму золотом. Не йшлося й про кораблі, які його попередник обіцяв надати хрестоносному війську.

Прибуття об’єднаних сил паладинів несподівано спричинило конфлікт із корінним населенням острова. Проти Річарда повстали жителі сицилійського міста Мессіна. Вони були невдоволені, що можновладець розмістився в монастирі Сан-Сальваторе, влаштувавши там склад зброї та провіанту, й потіснив, а фактично прогнав звідти монахів. Підкорившись свого часу норманам, сицилійці сприймали Річарда як нового північного завойовника. Вони відмовлялися торгувати з хрестоносцями, не бажали надавати їм помешкання та й просто всіляко їх зневажали, не тямлячи, що воїнство, яке пішло проти грізного султана Салах ад-Діна, [13] Салах ад-Дін (1138–1193) – Юсуф ібн Аюб Сала́х ад-Дін, прозваний європейцями Саладіном, – султан Єгипту і Сирії курдського походження, який об’єднав мусульманські землі та відвоював у хрестоносців Єрусалим. не стерпить зухвалих кпин «зманіжених греків» – так презирливо хрестоносці казали про острів’ян.

Урешті-решт, сталося кілька сутичок. Річардів союзник Філіп Французький намагався заспокоїти сицилійців словами. Річард теж спробував залагодити ситуацію, але у своєму стилі: врізавшись у зчеплену врукопаш юрбу месіанців та своїх людей, схопив із землі дрючок і взявся гатити ним по головах, не переймаючись свій то або чужий.

Але месіанці необачно обстріляли хрестоносців із луків, і почалося справжнє побоїще, під час якого король зі жменькою прибічників розігнав величезний натовп, прорвався в місто і встановив на фортечній вежі свій прапор.

Річард діяв зухвало й відважно – недаремно в Європі він мав славу неперевершеного звитяжця. Однак Філіп Французький заявив, що похід під знаком хреста вони розпочали не задля боротьби з єдиновірцями.