Симона Вилар - Лазарит

Мартін не заперечував: занадто багато вказує на те, що Джоанна де Рінель сварлива, розбещена і властолюбна. А невдовзі Ейрік приніс іще одну звістку: з’ясувалося, що до всіх своїх недоліків вона ще й безплідна, як занедбаний лан.

Рудий умів неперевершено легко знайомитися з прислугою, особливо – жіночої статі. Він уже встиг заморочити голову покоївці англійської леді, яка розповіла йому справжню причину прощі подружжя у Святу землю – вони сподіваються, що їхні молитви буде почуто і небо нарешті благословить їхній понад семирічний шлюб дітьми.

– Крихітка Санніва – так звуть ту молоденьку кізоньку, служницю леді, – каже, що її господарі мандрують неквапно, але вже встигли відвідати низку святинь і вклонитися купі реліквій. Це не зарадило, і тепер вони прагнуть до Святої землі. Свого часу сімейство навіть збиралося приєднатися до війська французьких хрестоносців у Везле, [57] Везле – місто в Бургундії, де перед походом формувалося військо французьких хрестоносців. У Везле було одне з найбільших в Європі абатств ордену бенедиктинців. однак там сталася якась дивна історія і король Річард поспіхом відрядив їх обох із місією в Угорщину до короля Бели.

«Може, це якось пов’язано з королем Філіпом», – Мартін пригадав слова Ашера бен Соломона.

– Крім того, Санніва розповіла ось що, – усміхаючись у руді вуса, додав Ейрік: – З’ясувалося, що поки лорд Незербі з дружиною гостювали в Константинополі, почався Великий піст. Сер Обрі помолився і несподівано дав обітницю уникати подружнього ложа доти, доки не вклониться Гробу Господньому в Єрусалимі! Адже Господь начебто подав йому знак, що лише після цього вони зможуть зачати дитя. Хіба не лопух цей англієць?

Мартін теж розсміявся. Що ж, дама, позбавлена чоловічої ласки, скоріш за все, буде легкою здобиччю.

Проте підступитися до англійської вітрогонки непросто. Її повсякчас супроводжує охорона – з десяток досвідчених, чудово озброєних воїнів на чолі з капітаном [58] Капітан – тут : очільник загону. Військових звань у ХІІ ст. не існувало, як і не було регулярних армій. Дроґо – саксом за походженням. Спостерігачи його вправи зі списом, Ейрік лише схвально хмикнув. При дамі весь час перебуває паж, кухар і літня камеристка Ґодіт, яка стежить за її туалетами. І, звісно ж, покоївка Санніва, чиє серце, як запевняє Ейрік, уже на його боці. Крім того, навколо Джоанни весь час в’ються жевжики, котрі вирушать із караваном.

У тому, що сестра Вільяма де Шампера є чудовою співачкою, Мартін переконався того ж вечора.

Ледве споночіло, на подвір’ї караван-сараю погоничі розклали багаття, і, щойно мандрівники зібралися при вогні, з’явилася леді Джоанна з невеличкою лютнею в руках. Примостившись серед чоловіків, вона доторкнулася до струн і завела бадьору й доволі нескромну баладу. Голос у неї був справді розкішний – розкутий, оксамитовий, він легко злітав від низьких грудних нот до найвищих тонів. У баладі йшлося про те, як така собі дівиця дотепно піднесла гарбуза і барону, і лорду, і старому лицареві, бо чекала на свого хрестоносця, який незабаром мусив повернутися в промінні слави й розповісти, скількох сарацинів він поклав на честь своєї обранки. Кожна строфа закінчувалася нехитрим приспівом, який слухачі дружно підхоплювали, плескаючи в такт.

Тим часом Мартін помітив чоловіка співачки, котрий самотньо стояв на галереї, і вирушив до нього. Сер Обрі роздратовано обернувся, але, впізнавши щедрого госпітальєра, вичавив бліду подобу посмішки.

– Теж милуєтеся, як моя дружина розважає весь цей набрід?

– Чому ж це набрід? Тут чимало шляхетних панів – патриції, лицарі Храму, священики, воїни. А набрід – он він! – Мартін показав на слуг, погоничів та провідників, які збилися до купи неподалік.

Обличчя Обрі де Рінеля скривилося у зневажливій гримасі.

– Леді Джоанну виховували при дворі королеви Елеонори Аквітанської, що дозволяє дамам таку поведінку, про яку на півночі Англії, де я народився, шляхетні панянки й не чули. Мені непросто було звикнути до того, що моя дружина розважає гостей, немов найманий гістріон. [59] Гістріон – мандрівний народний актор. Але її сім’я прихильно ставилася до цього. Воно й не дивно: її татуся вважали першим трубадуром при королі Генріху, та й теперішній король – вправний співак і сам складає вірші.

– Ви цього не схвалюєте?

Обрі лише повів плечем.

– Хіба я можу осуджувати свого короля? На мою думку, краще б він менше часу присвячував поетичній творчості, а натомість, як слід би натовк боки цьому войовничому чортиськові Саладіну.