Симона Вилар - Лазарит

Справді: Мартіна не варто гнівати.

Тому даян майже благодушно промовив:

– Мені потрібен час, друже мій, щоб дібрати для відповіді достойні слова. Адже Руф… Вона, немов пальмова гілка, що вінчає свіжою зеленню мої сивини! Як батько я хочу для неї лише добра. І щойно я переконаюся, що шлюб з тобою стане якнайсприятливішим для неї і для всієї нашої сім’ї, я не перешкоджатиму вашому щастю.

Ашер бен Соломон скоса поглянув на лицаря і, впевнившись, що після його слів Мартінове обличчя пояснішало, змінив тон:

– А зараз, друже, до справ…

І даян нагадав Мартіну про його недавню мандрівку до Англії.

Надійні люди повідомили очільнику нікейської общини про доволі сладне становище євреїв у цій країні. За колишнього монарха Генріха Плантагенета вони мали багато свобод і привілеїв: голова англійської єврейської общини, Аарон із Лінкольна, тривалий час обіймав посаду королівського радника, а заможні купці не раз позичали Генріхові чималі суми. Натомість король дозволив англійським євреям вільно торгувати на території всіх своїх володінь і без обмежень стягувати відсотки. Та коли змінюється влада, різне може статися. Тому по смерті Генріха передбачливий Ашер вирішив не зволікати й послав на острови Мартіна, який мав перебувати в Лондоні в личині лицаря-храмовника і втрутитися, якщо тамтешнім євреям знадобилась би допомога.

Однак Аарон із Лінкольна вирішив, що побоювання Ашера бен Соломона перебільшені. Коли настав час коронації Генріхового сина Річарда, багато євреїв приїхали в Лондон, сподіваючись щедрими дарами здобути прихильність нового монарха. Адже ні для кого не таємниця, що Річард гостро потребує грошей для організації нового хрестового походу, тож, вочевидь, милостиво прийме купецькі дари й засвідчить привілеї синів Ізраїля.

Хоч як це прикро, але сталося саме те, від чого застерігав голова нікейської общини. Аарон із Лінкольна виявився цілковитим бовдуром. У натовпі, що зібрався з нагоди коронації, до євреїв-дарувальників, які чекали своєї черги наблизитися до трону, почала чіплятися агресивна чернь, поповзли чутки, начебто юдеї замислили щось недобре, і на них накинулася знавісніла юрба. Ця подія стала поштовхом до погромів єврейських будинків по всьому Лондону: боргові грамоти євреїв-лихварів знищували, а їхніх дружин та дітей викидали на вулиці.

– І це в день коронаційних урочистостей! – гарячкував Ашер. – Воістину в цього монарха серце не лева, а гієни, бо він наклав свою залізну лапу на синів Авраамових, назвавши побиття євреїв справою такою ж богоугодною, як і винищення сарацинів!

– Не можу з вами погодитися, – заперечив Мартін. – Я був там, бачив усе на власні очі й готовий стати на захист англійського короля. Гнівався він не на євреїв, а на вчинений черню безлад під час коронації. Він наказав негайно припинити це неподобство й направив загони воїнів розігнати заколотників, які плюндрували єврейські будинки…

Мартін і сам був у складі одного з таких загонів. Йому вдалося відвернути кровопролиття й вивезти за межі охопленої заворушеннями столиці кілька єврейських сімей, щоб згодом переправити їх до Фландрії. Для Мартіна, вбраного в білий плащ храмовника, це було не так уже й складно. А відразу по тому вийшов указ Річарда, яким було заборонено переслідувати євреїв у межах його держави.

– Ти його захищаєш? – насупився Ашер. – Річард Англійський на це не заслуговує. Нагадаю також, що, рятуючи жалюгідну жменьку лондонських євреїв, ти самовільно покинув країну, залишивши без захисту безліч наших одновірців за межами столиці.

Мартін відвів очі. Даян мав усі підстави йому дорікати. Він справді поїхав з Англії невдовзі після того, як король Річард захистив євреїв. Крім того, монарх створив так зване «Єврейське казначейство», покликане спостерігати за торговельними операціями єврейських купців і розв’язувати суперечки між юдеями та англійцями. Не було жодного сенсу залишатися в гнилій Англії. Йому й на думку не спало відвідати графства, хоч би й той-таки Лінкольншир, щоб перевірити істинне становище євреїв.

На жаль, щойно Річард відплив на континент, як сталая трагедія: у містах Східної Англії чернь повалила на єврейські квартали. Марно намагаючись знайти захист у королівських замках, багато євреїв загинуло, а дехто волів накласти на себе руки, перш ніж оскаженілий натовп їх розтерзає.

– Неможливо передбачити все, – стиха промовив Мартін.

На що Ашер бен Соломон холодно заперечив: