Закрутився я в танку неосяжної громадсько-службової роботи: потопав у морі кампаній, з’їздів, конференцій; задихався на засіданнях, нарадах, зборах, комісіях; падав від утоми – біганини по селах, організуючи багатющу систему громадсько-радянських товариств, бюр, осередків, гуртків, об’єднань. Я дав себе на фізично-інтелєктуальне виснаження, забуваючи про все на світі, бачучи одні лиш пляни, щоденні ударники, директиви, жив тільки ними.
Не було ділянки районового життя й праці, де б я не пописувався. Я ініціятор усякого нововведення, організатор, агітатор, пропагандист; я кращий сценічний робітник-артист, декляматор; я патентований лєктор-доповідач: серед ночі збудіть мене, і я готовий до реферату, привітання, промови, доповіді, і то на яку тільки треба тему: хочете про міжнародній стан СССР – говоритиму 2 години, бажаєте про внутрішній – розповідатиму 3 години без утому, замовите – на кооперативну, економічну, побутову тему – заливатимусь красномовністю, доки в слухачів вистарчить тарпцю (інакше питання – як, про що саме говорю, але на радянщині навіть досить добре). Я єдиний в районі пропагатор «нового побуту» – радянський районовий піп: жениться якийсь ярий радянець по новому (без священика, традицій) – я культивую форми радянського весілля; родиться в комуніста більшовиченя – я у формі «звізди» (не хрестин) перший відкриваю йому світ і, в масних словах пророкуючи, яке то воно буде велике, розумне й запопадливе комунареня – передаю на виховання суспільству, ще з пелюшок записуючи його членом «КНС», комсомолу та до інших відповідних організацій; помре якийсь з природи ядушливий комсомолець – я зворушливо-жалібним тоном провожаю його до могили, запевняючи процесію, що це чергова жертва капіталістичного оточення, й закликаючи всіх заступити помершого борця подвійною енергією в боротьбі з буржуазією та в будівництві соціялізму.
Я знаменитий проєктодавець всеможливих плянів, міроприємств, поглядів для всіх ділянок роботи РВК та РПК: Я «вчений агітпроп», провідник політгуртка; за моїми міркуваннями (хоч я безпартійний) та методами веде ідеольогічну працю вся райпарторганізація. Я районовий сількор (сільський кореспондент), спеціяліст по виданню стінних газет (дістаю від імені Райсельбуду першу окружну та третю всеукраїнську премію). Я уповноважений усіх кампаній, ударників, що їх провадить РВК та РПК, а від 1925 року уповноважений по виборах сільрад (це завдання й не кожному партійцеві доручають), бо найвідповідальніша кампанія у більшовиків.
А в той же час я активний член усіх організацій: Сільради, Комнезаму, член РВК, ревізкому кооперативи, член Райкому Робосрайсекретаріяту ОПБ (окружного професійного бюра), голова Райбюра т-ва «Геть неписьменність», зав. культвідділом ОПБ та голова культуркому при Райкомі Робос і сила не обрахована інших відповідальних і добровільних обов’язків.
І так два роки без упину, без спочинку. На всякий крок чи директиву влади знаходив я основу оправдання: я певний був, що влада чинить вірно, що переходова доба повна елементів протиріч, що з природи диктатури пролєтаріяту випливає насилля, але це явища тимчасові.
Бували хвилини, що з болем і самобичуванням видобував засохлі рани, колупався в недавніх гріхах, здрігав почуттям покаяння… Признатись, висповідатись перед суспільством, скинути з плечей затаєний гріх… Чи ж простить мені народ, чи стерплять творці ідеї, яку три роки крівавим способом підточував?
Заговорив був раз про це з секретарем РПК. «Малчі й канєц. Не порть репутації: нє ти адін імєєш грєх».
І я мовчав, а без вагань, сумнівів крутився в коловороті гемонської роботи. Став патентованим активістом у всій околиці й окрузі. Пішов угору: вибрали членом Окрправління Робос, поїхав як делегат на губерніяльний з’їзд і став членом Губправління Робос, а незабаром призначили інспектором окрнаросвіти.
– Ти ще не в партії? – дивувався не один мій близький товариш-партієць.
– Хіба не все одно – партієць я чи безпартійний?
– Чудак ти. Канєчно не все одно. Партієць має запевнений авторитет, довір’я, перспективу, а ти що? Сумнівна безпартійна мєлоч. Подавай заяву, приймуть. Я сам даю рекомендацію…
По довгій надумі подаю анкету. Та не так легко. «Утримались» [16] Типовий більшовицький вислів: задержатись до часу, поки провідаються докладніше про справу.
, а секретно постановили: «На три місяці «прікрєпіть» до партійця з дореволюційним стажем, щоб розкусити мене досконально». Три місяці терся коло мене цей «дореволюційний», виюджуючи мої погляди на національне питання, на природу України, історію її, петлюрівщину. Не догадувався, чого власне з мене хочуть. Аж стало ясно…
Читать дальше