Франсуа-Мари Аруэ Вольтер - Мікромегас

На одній з планет, що обертаються довкола зірки, званої Сіріус, жив вельми розумний юнак, з яким я мав честь познайомитися під час його останньої мандрівки на наш маленький мурашник; звали того юнака Мікромегас [1] Ім'я утворене від грецьких слів «micros» (малий) і «megas» (великий). Мікромегас – одночасно і маленький, і великий, він символ відносності будь-якої величини. – ім'ям, яке дуже личить усім великим. На зріст він був вісім льє: під вісьмома льє я розумію двадцять чотири тисячі геометричних кроків [2] Геометричний крок складає 1,62 м. по п'ять футів [3] Фут – одиниця довжини від 0,283 до 0,324 м. у кожному.

Котрі-небудь алгебраїсти, люди завжди корисні для суспільства, відразу ж візьмуться за перо та й вирахують, що оскільки добродій Мікромегас, житель зоряної системи Сіріус, має від голови до п'ят двадцять чотири тисячі кроків, тобто сто двадцять тисяч ступнів, а ми, земляни, маємо лише п'ять футів; і окружність нашої планети дорівнює дев'яти тисячам льє, отож вони, кажу, вирахують, що планета, яка породила Мікромегаса, в двадцять один мільйон шістсот тисяч разів більша по колу від нашої маленької Землі. Для природи – це звичайнісіньке явище. Коли порівняти держави яких-небудь німецьких або італійських князьків, які можна об'їхати за півгодини, з імперіями Туреччини або Китаю, то це буде тільки слабким прообразом того дивовижного різноманіття, що існує в природі.

Оскільки його ясновельможність був такого зросту, як я сказав, наші скульптори і художники, безперечно, погодяться на тому, що він міг мати талію в п'ятдесят тисяч футів – це якраз майже ідеальна пропорція.

Мікромегас – один з найосвіченіших умів сучасності; він багато чого знає і сам відкрив деякі істини. Ще навчаючись у єзуїтському колежі своєї планети, як цього вимагав їхній звичай, він у віці лише двохсот п'ятдесяти років завдяки гостроті свого розуму довів понад п'ятдесят теорем Евкліда. [4] Евклід (бл. 450 – бл. 380 до Р. X.) – давньогрецький філософ, учень Сократа. Визнавав істинним лише загальне, заперечуючи істинність усього окремого, індивідуального. Тобто на вісімнадцять більше, ніж Блез Паскаль, [5] Паскаль Блез (1623–1662) – французький філософ, математик, фізик, був автором низки відкриттів і винаходів. Поділяючи в молоді роки картезіанську концепцію раціоналістичного природничо-наукового образу світу, пізніше зосередився на філософсько-теологічній проблематиці. З філософією Паскаля Вольтер полемізував. який, довівши, коли грався (так свідчить його сестра), [6] Сестра Блеза Паскаля Жільберта Пер'є (1620–1687) у «Життєписі» свого брата свідчить, що він дванадцятирічним хлопцем без сторонньої допомоги опанував основні твердження евклідової геометрії. тридцять дві теореми, став опісля досить пересічним геометром і дуже поганим метафізиком. У віці чотириста п'ятдесяти років, коли Мікромегас вступив у пору юнацтва, він дослідив анатомію безлічі комашок, які не мають і ста футів у діаметрі і яких не видно під звичайним мікроскопом; написав про це дуже цікаву книгу, яка, проте, завдала йому чимало клопоту. Муфтій [7] Муфтій – в ісламі вища духовна особа, якій надано право розв'язувати релігійно-юридичні питання, давати роз'яснення щодо застосування шаріату. його країни, чоловік доскіпливий і тупий, подав на автора в суд, заявивши, що в книзі є підозрілі, неподобні, зухвалі, єретичні й заражені єрессю думки, – йшлося про те, чи тотожна субстанційна форма бліх та слимаків Сіріуса. Мікромегас захищався дотепно і привернув на свій бік жіноцтво. Процес тривав двісті двадцять років, і зрештою муфтій домігся, що законники книжку заборонили, хоча й не читали її, а авторові було на вісімсот років заборонено з'являтися при дворі.

Те, що його прогнали з двору, який загруз у чварах та дріб'язковості, дуже мало засмутило Мікромегаса.

Він склав кумедну пісеньку про муфтія, на яку той зовсім не звернув уваги, потім пустився в мандри з планети на планету, аби завершити, як то кажуть, виховання розуму та почуттів. [8] Виховання розуму та почуттів – уживаний вислів середини XVIII ст., який викликав глузування Вольтера Письменник натякає на твір французького історика і педагога Шарля Роллена (1661–1741) «Трактат про викладання красного письменства зверненням до розуму і почуттів».