Остап Вишня - Мисливські усмішки

Морська корова. Довгаста, з великою головою, з двома на тій голові рогами, буренька корівка. Не мукає, не доїться, не дрочиться й не водить телятка.

Краб. Зовсім не похожий на нашу щуку. Не похожий і на окуня, і на карася, і на лина. Навіть на верховодку не скидається… Дехто каже, що він трохи чи не брат у перших нашому ракові, але раз я вже поєднав із раком дельфіна, то єднати ще з ним і краба якось незручно. Вийде так, що ніби в морі самі раки. Щоправда, краб має шкаралущу, має клешні, живе під камінням, а все-таки він не рак, а краб… То таки – рак, а то таки – краб. Різниця велика… А щипається, потвора, сильно!

Риба-голка. Звичайнісінька циганська голка. Така, як у нас нею лантухи латають. Служить для того, що нею султанка або камбала собі панчохи та ліфчики зашивають, як одна до одної на весілля збираються…

Медуза… Морський холодець… Кругле, як мисочка, біле, дрижасте, слизьке, холодне й прозоре… Ну, гижки {59} 59 Гижки – холодець зі свинячих ніжок. , й квит. Візьмеш у руки – тане. Не береш – не тане…

Літають над морем рибалки (птиці) й баклан. Рибалки – білясті, баклан – чорнявий. Ловлять рибу…

………………………………

Приблизно оце точний науковий нарис Чорного моря на підставі власних спостережень…

Гори – штука висока… Це – взагалі…

Кримські гори – так само не низенькі, не маленькі й не коротенькі…

Отак, положим, як із моря на їх дивишся:

– Дрібниця! Далеко, кажете? Та де там далеко: от же, рукою дістати можна! Ото Ай-Петрі?! Високо, по-вашому? Та розженусь добре – і там!..

Можете не розганятись: повірте краще, що не близько…

На 25 верстов той Ай-Петрі од вас, – це ще як навпростець, а як крутитиметесь стежками, щоб до нього дістатися, то й прокрутитесь верстов із сорок…

Піддурюють гори, і здорово-таки нас, степовиків, піддурюють…

Як виїхати на човні на море так верстов на п’ятнадцять-двадцять од берега і подивиться на берег – так увижається, що купонька невеличка тих гір Кримських…

Що від Севастополя аж до Феодосії тягнуться?! Ну так що ж з того?! Та просто так би взяв – забрав на оберемок і поніс… Так ото їх здається небагато. А воно сто верстов!

На сто верстов тягнуться із заходу на схід гори Кримські… Тягнуться на цілих сто верстов і звуться скрізь яйлою. Обіймає та яйла берег Південний Кримський, не пускає на нього холодів та вітрів із півночі, і тепло на тому березі…

А зніміть яйлу, ізстружіть її якимось величезним рубанком, і не буде знаменитого Південного Кримського берега, і кипарисів не буде, і магнолій не буде, і лаврів не буде…

Рівно скрізь буде! Провідники зникнуть… І литимуть тоді дами отакі, як горіхи, сльози…

Не за провідниками (що ви, що ви?!) литимуть вони сльози, а за горами… Бо ж красиві гори! Могутні гори! Велетні гори! Як же за такими горами та не заплакати?!

Звідки взялися Кримські гори?

Од Бога!

В один із шести днів, коли Бог творив світ, сотворив він і Кримські гори…

Геологи, народ невірний, намагаються довести, що Кримські гори постали поволі, протягом кількох геологічних періодів, і через одкладання глибоководних осадків (вапняків), і через землетруси й т. д., й т. п.

А княгиня Є. Горчакова (княгиня, а не якийсь там геолог!), лежачи на Сакській площадці, ясно й просто пише, дивлячись на гори:

А за що «с тайным трепетом шепчут уста»?

Думаєте – даром?!

За те, що сотворив Бог гори. Та не тільки гори, а й дачу, і виноградники, і слуг, і ренту…

І все це конкретне, таке, за що можна подержатись… А геологи що?!

«Періоди»?! «Доби»?!

І все це абстракція.

Бог! І більше ніхто не міг утворити такі прекрасні гори, як Кримські!.. І не сперечайтесь!

Кожна гора зокрема, а значить, і всі гори вкупі складаються з трьох частин: підошви, схилу й вершечка… Підошва – це те, що низько, схил – це трохи вище, а вершечок – це вже дуже високо…

Найтяжче на горах сходити на підошву… Дуже тяжко… Туристи цим особливо пишаються.

– Був на Ай-Петрі!

– На вершечку чи на підошві?

– На підошві!

– От молодця! Ай да лицар!

А в «лицаря» ухмилка по самі уші: зійшов-таки…

На схил значно легше. Особливо як згори, з вершечка…

А на вершечок зовсім єрунда… Просто собі паличку в руку й ідеш…

І після того тижнів зо два на ліжку: переварюєш, так сказать, враження… Тихо лежиш, спокійно лежиш; не ворушиш ні ногами, ні руками… Таке обіймає вас «самопоглиблення» від пережитих та перебачених красот гірських…