Ernst Hoffmann - Володар бліх. Життєва філософія кота Мура

– Це була дуже негарна думка, – перебив розмову Перегрінуса з самим собою майстер Блоха, – дуже негарна, пане Перегрінусе Тисе! Ви вважаєте, що таємниця, яку я вам довірив, так мало варта? Хіба вам цей подарунок не вдається найпереконливішим доказом моєї щирої приязні? Сором вам, що ви такі недовірливі! Ви дивуєтесь, що маленька комашка, яку всі зневажають, має такий розум і таку силу духа, але ваш подив – ви вже даруйте мені – свідчить дише про вашу недостатню освіту. Я б радив вам почитати, що сказано в грецького філософа Філона [22] Філон Александрійський (прибл. 25 р. до н. е. – 50 р. н. е.) – римський філософ-містик, вважається автором твору «Про розум комах». чи хоча б у трактаті Єроніма Рораріуса [23] Popapiуc Єронім (1485–1556) – італійський вчений церковник, написав працю «Дві книги про те, що тварини користуються розумом краще, ніж люди». «Quod animalia bruta ratione utantur melius homine» [24] Чому нерозумні живі істоти краще користуються розумом, ніж люди ( лат. ). або в його ж «Oratio pro muribus» [25] Промови на захист мишей ( лат. ). про душу тварин, яка мислить і керує своїми вчинками. Вам слід було б також дізнатися, що думали про розумові здібності тварин Ліпсіус [26] Ліпсіус Юстус (1547–1606) – нідерландський філософ, вважав, що тварини, як і люди, мають свідомість. і великий Лейбніц [27] Лейбніц Готфрід Вільгельм (1646–1716) – видатний німецький вчений і філософ вважав, що тварини мають душу і пам’ять, хоч і не вірив у їх розум. або що сказав про душу тварин вчений і мудрий рабин Маймонід. [28] Маймонід Мойсей Бен Маймун (1135–1204) – єврейський філософ, не вірив у розум тварин, але вважав, що вони мають волю. Тоді ви навряд чи вважали б мене через мій розум за лихого демона або міряли б духовну потугу фізичними розмірами тіла. Мені здається, що ви, врешті, схиляєтесь до сміховинного твердження іспанського лікаря Гомеса Перейри, [29] Перейра Гомес (бл. 1500 —?) – іспанський вчений. Гофман переказує його думку з твору «Антоніна Маргарита про безсмертя душі» (1554). який вбачає в тваринах тільки по-мистецькому зроблені машини, що не вміють думати, не мають своєї волі і рухаються автоматично, як заведені. Але ні, я не вірю, що ви можете дійти до такої банальності, ласкавий пане, і твердо переконаний, що завдяки моїй скромній особі ви давно вже вдосконалили свій світогляд. Далі, я не зовсім розумію, що ви звете дивом, вельмишановний пане Перегрінусе, або як ви можете ділити на дивовижні й звичайні ті явища нашого буття, які, власне, і є нашою другою природою, бо вони нас, а ми їх взаємно зумовлюємо. Якщо ж вас дивує щось лише тому, що вам такого ніколи ще не траплялося, чи тому, що вам не вдається побачити зв’язку між причиною і наслідком, то винні тут тільки природна чи набута внаслідок хвороби недосконалість вашого погляду, яка обмежує вашу можливість пізнання. Але – ви вже даруйте мені, пане Тисе, – найсмішніше тут те, що ви самі хочете розділити себе на дві частини, з яких одна визнає так звані дива і охоче вірить у них, а друга, навпаки, страшенно чудується з того визнання й тієї віри. Ви коли задумувались над тим, що вірите в сни?

– Ну що ви, – перебив Перегрінус маленького оратора, – ну що ви, любий мій! Як ви можете говорити про сни, коли це тільки наслідок якогось фізичного чи духовного розладу в нашому організмі!

На ці слова пана Перегрінуса Тиса майстер Блоха тоненько, глузливо засміявся.

– Бідолашний пане Тисе, – сказав він трохи збентеженому Перегрінусові, – бідолашний дане Тисе, невже ви такі темні, що не бачите, яка це немудра думка? Відтоді, як хаос ущільнився в придатну для формування матерію, – а це сталося досить давно, – світовий дух ліпить усі образи з цієї матерії, і з неї ж таки виникають і сни з своїми картинами. А ті картини – не що інше, як начерки того, що було, а може, й того, що буде, які дух швидко накидав собі на втіху, коли тиран, що зветься тілом, звільняє його від рабської служби в себе. Але тут не час і не місце сперечатися з вами й пробувати переконати вас; та, може, з цього й не було б ніякої користі. Одне тільки я хотів би ще вам відкрити.

– Кажіть чи мовчіть, – вигукнув Перегрінус, – кажіть чи мовчіть, любий майстре, як ви вважаєте за краще, бо я вже переконався, що хоч які ви маленькі, а розуму й глибоких знань у вас куди більше, ніж у мене! Ви викликаєте в мене безмежне довір’я, хоч я й не зовсім розумію ваші приповісті.

– То знайте ж, – знов озвався майстер Блоха, – знайте ж, що ви зовсім по-особливому вплутані в історію принцеси Гамагеї. Сваммердам і Левенгук, будяк Цегеріт і принц п’явок, а крім того, ще й геній Тетель, – усі прагнуть заволодіти прекрасною принцесою, та й сам я мушу признатися, що, на жаль, моє давнє кохання теж прокинулось, і я міг бути таким дурнем, що поділився б своєю владою з милою зрадницею. Але ви, пане Перегрінусе, ви тут головна дійова особа, без вашої згоди прекрасна Гамагея не може належати нікому. Якщо ви хочете довідатися про глибші, справжні рушійні сили цієї історії, яких я сам не знаю, то поговоріть про це з Левенгуком, бо він до всього доскіпався і напевне пробалакається, коли ви наберетесь мужності й добре насядете на нього.