Далеко-далеко, за синіми морями, за темними лісами є високі гори. Між тими горами — зелені полонини. На полонині вівчар овець пасе. Вівці білі-білі… Одного разу вівчар погнав пасти овець на високу-високу полонину. Попас їх та й постриг. Настриг цілу купу білої вовни. Коли це здійнявся вітер, підхопив білу вовну та й поніс по синьому небу. Із тої вовни й стали білі хмаринки.
Як Бджола стала золота
Летіла Бджола й побачила гарбузову квітку. А гарбузова квітка велика-велика. Залізла Бджола всередину та й набирає солодкого соку. Набрала, вже пора й летіти. Та захотілося Бджолі роздивитися квітку. Довго мандрувала вона між пелюстками. Насипалось жовтого пилку на її крильця — й стала Бджола золота-золота. Летить Бджола до вулика, а сторож її й не пускає.
— Ти чужа, — каже сторож, — он яка ти жовта.
— А глянь, скільки я меду несу, — каже Бджола.
— Тепер я впізнав тебе, — зрадів сторож, — ти наша. Ти золота.
Покинуте кошеня
Хтось виніс із хати маленьке сіре кошенятко й пустив його на дорогу. Сидить кошеня та й нявчить. Бо хоче додому, до матусі. Проходять люди, дивляться на кошеня. Хто сумно хитає головою, хто сміється. Хто жаліє: «Бідне кошенятко», та й іде собі.
Настав вечір. Зайшло сонце. Страшно стало кошеняткові. Притулилося воно до куща та й сидить, тремтить. Поверталась із школи Наталочка. Чує — нявчить кошеня. Вона не сказала ні слова, а взяла кошеня й понесла додому. Пригорнулося кошенятко до дівчинки. Замуркотіло. Раде-радісіньке.
Як котові соромно стало
Вийшов кіт на поріг. Мружиться від ясного сонечка. Аж чує — горобці зацвірінькали. Принишк, насторожився. Тихенько пробирається до тину. А там горобці сидять.
Підкрався аж до тину та як плигне. Хотів горобця схопити. А горобчик — пурх та й утік. Кіт перелетів через тин та в калюжу. Вискочив мокрий, брудний. Чалапає додому. Соромно йому. А горобці позліталися з усього двору, над невдахою шугають та цвірінчать. Сміються над котом.
Перепел і Кулик
Жив Кулик у болоті, а Перепел у житі. Сумно стало Куликові в болоті. От він і каже своїм друзям-куликам:
— Хіба це життя? Кругом болото й болото. Ну, що тут гарного? Піду я в жито жити. От там краса!
А Перепелові сумно стало в житі. От він і каже своїм друзям-перепелам:
— Хіба це життя? Кругом жито й жито. Ну, що тут гарного? Піду я в болото жити. От там краса!
Пішов Кулик у жито, а Перепел у болото.
Жили вони, поживали та й засумували. Кулик — за болотом, Перепел — за житом.
От і повернулися вони хто куди: Кулик — у болото, Перепел — у жито. Сміються над ними кулики й перепели та питають:
— Ну, знайшли красу? Де ж найкраще?
— У болоті, — відповів Кулик. — Бо рідне воно.
— У житі, — відповів Перепел. — Бо воно рідне.
Гудуть, а меду не приносять
Матка — найстаріша бджола у вулику й мати всіх бджіл.
Гарячої літньої пори через кожну годину посилає вона до льотка чотирьох молодих бджіл і наказує:
— Пильнуйте, не підпускайте ос до льотка, бо весь мед поїдять.
Сторожують бджоли льоток. Дивляться — як крильця жовтенькі, мов сонечко, то це бджоли. Як гудуть по-бджолиному й пахнуть воском, то це бджоли.
Аж ось підкралися до льотка дві оси. Швидко пірнули вони в льоток. Гуділи по-бджолиному, і сторожові бджоли не помітили їх.
Увірвалися оси до вулика і ну їсти мед. Зчинився переполох. Кричить матка:
— Куди ви дивитесь, голови цвілі? Як могли пропустити злодіїв!
— Але ж вони гудуть по-бджолиному, — виправдовуються ті. — І крильця жовтенькі. І пахнуть воском.
— Гудуть вони по-бджолиному, але ж меду не приносять.
Вогнегривий коник
Вирізав батько Юркові коника з дерева. Та такого гарячого, баского. Б’є копитами коник, ось-ось поскаче.
Поставив Юрко його на вікно й ліг спати. Коли це бачить: підняв коник голову, затремтіла вогняна грива. Зіскочив з вікна Вогнегривий і пострибав по долівці.
Прокинувся Юрко, а коник знов на вікні стоїть. Підійшов хлопчик. Коник уже заспокоївся, тільки ноги тремтять та вогняна грива ще тепла.
Права й ліва рука
Поміж морквою поріс бур’ян. Пішла Маринка на город, бур’ян вириває. Та все правою рукою. А ліва нічого не робить. Права втомилася й питає ліву руку:
— Чому ти гуляєш? Дивись, як я працюю, уже всі жилки болять. А ти — нероба.
Соромно стало лівій руці. Стала й вона рвати бур’ян. Швидко так і закінчила Маринка роботу.
Читать дальше