Луиза Мэй Олкотт - Маленькі жінки

Хлопці до театральної трупи не приймалися, тому Джо діставалися всі чоловічі ролі. Вона із задоволенням виряджалася у чоловічі коричневі шкіряні чоботи, які дісталися їй від подруги, яка знала жінку, яка знала одного актора у театрі. Ці чоботи, стара фехтувальна рапіра та дірявий камзол, який колись служив художнику зразком для написання якоїсь картини з батальним сюжетом, були головними скарбами Джо і були задіяні у всіх виставах. Через нечисленність їх трупи, часто двом передовим акторам, Мег і Джо, доводилося грати відразу кілька ролей, за що вони, безумовно, заслуговують на похвалу, адже вони не лише вчили напам'ять репліки трьох, а бувало і чотирьох персонажів, але і по кілька разів за спектакль міняли костюми і переставляли декорації. Але їм це було в радість, адже це не лише чудово тренувало їх пам'ять, але і було прекрасною творчою розвагою, завдяки якій сестри проводили багато часу разом.

Настав різдвяний вечір, глядачі приходили та займали місця у партері, роль якого грало ліжко. І ось з десяток дівочих очей у передчутті дивовижного видовища дивився на синьо-жовту завісу, за якою лунало шарудіння, перешіптування та періодичний сміх Емі, яка від хвилювання не могла стриматися. Незабаром пролунав третій дзвіночок, фіранки роз'їхалися в сторони, і розпочалася « Романтична трагедія».

– Похмурим лісом служили кілька кущів у горщиках та щільна зелена тканина, розстелена на підлозі, а в глибині сцени розташувалася відьмина печера. Її спорудили з сушилки для білизни, яка служила верхньою частиною, а з боків поставили два комоди. Всередині печери стояв невеличкий пальник, на якому кипів чайник, він же відьомський котел, а поруч, згорбившись, сиділа і сама відьма. В кімнаті було темно, і вогник пальника чудово створював зловісну атмосферу, особливо коли з чайника виходив справжній пар – глядачі захоплено аплодували таким правдоподібним декораціям. Дочекавшись поки стихнуть перші оплески, на сцену вийшов лиходій Г'юго, чиє обличчя покривала густа чорна борода, а на очі був насунутий капелюх. Одягнений він був у щільну накидку, коричневі чоботи, а на стегні з кожним кроком побрязкував меч. Він метушився по сцені, а потім раптом схопився за голову і проголосив надривну промову, оспівуючи свою ненависть до Родріго, любов до Зари, а також непохитну рішучість вбити одного і завоювати другої. Грубий тон голосу Г'юго періодично зривався на крик, коли почуття заволодівали ним – публіка була в захваті та аплодувала, коли герой робив паузу, щоб ковтнути повітря перед черговою тирадою. Вклонившись з виглядом людини, яка звикла до публічних похвал, він прокрався до печери і грізно наказав відьмі Агар:

– До мене, служнице темряви! Бажаю тебе бачити!

На сцені з'явилася Мег, на обличчя її спадали сірі пасма з кінського волоса. Одягнена вона була у червоно-чорний балахон, усіяний кабалістичними символами, а в руках вона тримала посох. Г'юго зажадав отримати приворотне зілля, щоб Зара полюбила його, а також зілля, щоб вбити Родріго. Прекрасним драматичним співом Агар пообіцяла дістати йому і те, і інше, і почала викликати духа любовних чар:

Заграла ніжна мелодія, і з печери вийшла маленька фігура з золотавим волоссям, вбрана у білий балахон з блискучими крилами за спиною і вінком із троянд на голові. Змахнувши чарівною паличкою, дух любовних чарів заспівав тоненьким голосочком:

Дух кинув маленьку позолочену пляшечку до ніг відьми і зник за кулісами. Агар знову заспівала, але цього разу вона викликала злого духа. На сцені з гуркотом з'явилося чортеня у страшному чорному лахмітті і, прохрипівши свою відповідь, кинуло до ніг Г'юго чорну пляшечку, після чого теж пішло зі зловісним сміхом. Г'юго подякував відьмі, і, поклавши зілля собі у чоботи, покинув сцену. Агар, у свою чергу, розповіла глядачам, що лиходій Г'юго вбив кількох дорогих їй людей, тому вона наслала на нього прокляття і має намір перешкодити його підступним планам, щоб помститися за минулі образи. Таким був кінець першої дії. Глядачі відпочивали, їли цукерки та ділилися враженнями від вистави.