Всеволод Нестайко - Таємниця Віті Зайчика

А часом Альховка робить навіть те, що й дядя Вася не зміг би. Наприклад, коли Анастасія Пилипівна вийшла вниз за поштою і двері несподівано защіпнулися на запобіжник (такий невдалий у неї замок), а на кухні горіли усі конфорки і чекати не можна було, а ламати двері шкода, бо тільки тиждень тому ламали, Альховка переліз через сусідський балкон на балкон Анастасії Пилипівни і відчинив двері. І ще чимало було у хлопця подібних подвигів.

Альховка — круглий сирота.

Тато й мама його загинули в автомобільній катастрофі, коли він був зовсім маленький. Жив Альховка з тіткою, та й то не рідною, а троюрідною, худенькою маленькою сором'язливою жіночкою, яка працювала приймальницею у комбінаті побутового обслуговування. Тітка була якась затуркана, нерішуча, розгублена, як то кажуть, непристосоваиа до життя. І не стільки вона доглядала Альховку, скільки він доглядав її. Влітку хлопець завжди підробляв — або піонервожатим у таборі, або рятувальником на пляжі (в нього був перший розряд з плавання). І це ще більше вабило Вітю до нього.

В їхньому дворі існувало так зване «кодло» — підліткова компанія старшокласників — Ян, Філя, Алик, Валера, Ігорьок та інші. Вони збиралися увечері на дитячому майданчику або у під'їзді (в дощ), курили сигарети, бренчали на гітарі, сміялися, дико верещали услід перехожим, зачіпали дівчат. Іноді зчиняли й бійки.

Спочатку Альховка пристав до «кодла», але потім посварився.

Він був першим другом дяді Васі.

Одного разу дядя Вася й Альховка врятували бабусю Світлану й Вітю від справжньої аварії.

У їхній великій кухні з височенною, як і в кімнатах, стелею, була мансарда. Сьогодні переважна більшість киян навіть не знають, що то таке — мансарда. В сучасних нових будинках з низенькими стелями не буває мансард.

Мансарда — то наче такий дерев'яний балкон з бильцями на півкухні, до якого ведуть круті, схожі на корабельні, сходи, теж з бильцями. На мансарді зберігалися старі непотрібні речі,, які шкода викидати. Для Віті мансарда була найцікавішим, найулюбленішим місцем у всій квартирі. Хоча бабуся Світлана й не дозволяла йому лазити на мансарду, боячись, щоб він не впав і не забився.

Але відомо, що найцікавіше робити саме те, що забороняється.

І коли бабусі не було вдома, Вітя, звичайно, лазив на мансарду.

О! Там були просто речі казкові. Наприклад, стара поламана ширма, якою користувалася, мабуть, ще мати професора Коротницького. На шовкових, посічених і подертих, але, однак, дуже красивих гофрованих фіранках були вигаптувані рожеві фламінго серед лілій і очерету... Або бамбукова китайська парасолька з жовтою китаянкою у гостроносому човнику. Або кована дерев'яна скриня, оперезана залізними смугами на заклепках. У таких скринях завжди зберігалися казкові скарби...

Або іржавий грамофон з дивовижною розмальованою трубою. Чи стоси пожовклих дореволюційних ілюстрованих журналів.

А то якось Вітя знайшов на мансарді невелику візерунчасту фарфорову дощечку з напівстертими квітами трояндами по кутках.

Виявилося, що то пристрій, щоб робити монпасьє (льодяники) з паленого цукру. У давнину було прийнято самим удома робити для дітей монпансьє з цукру-рафінаду. І мама бабусі Світлани, згадуючи своє дитинство, робила їх колись для неї.

Вітя, звичайно, одразу забажав саморобних льодяників. І хоч такого рафінаду, як треба (у головках, обгорнутих синім папером), бабуся Світлана дістати не змогла, вона все-таки зробила Віті монпасье. І ці застиглі темно-брунатні, майже чорні, краплі паленого цукру здалися йому надзвичайно смачними.

А яке захоплення було грати на мансарді у капітана далекого плавання, уявляючи, що то корабель, а ти стоїш на капітанському містку і пливеш через океан до безлюдних островів, де заховані піратські скарби!..

І от одного дня ця прекрасна мансарда підозріло заскрипіла і з неї посипалася жовта труха.

Перелякана бабуся Світлана негайно гукнула дядю Васю.

Він прийшов, подивився, помацав, послухав, похитав головою і сказав:

— Ну що ж, братці. Загроза катастрофи справді є. Не будемо приховувати. Може обвалитися. Майже сто років стоїть. Що вн хочете? Значить, так... Є два варіанти. Або руйнація, або капремонт.

Бабуся Світлана важко зітхнула. Дядя Вася примружився на неї:

— Авжеж, знову ж таки, куди дівати все це барахло?

Нікуди дівати. Значить, капремонт. Бабуся Світлана вдруге зітхнула:

— Ну що ж... Доведеться запрошувати майстрів.

Дядя Вася усміхнувся: