Всеволод Нестайко - Супер «Б» з «фрикадельками» (збірник)

– Вперед! За мною! – бадьоро махнув рукою Боцман і швидко закрокував, майже побіг по асфальтованій алеї.

В парку було безлюдно. Будній день, робочий час…

Тільки в затишку, на лавочці під плакучою вербою сиділа якась підстаркувата парочка – видно, курортники.

Несподівано блиснула на сонці вода. І очам їхнім відкрилося довге озеро, через яке був перекинутий місток з дерев'яною альтанкою посередині – різьблені стовпчики, ажурний піддашком штахетник…

– Ой!.. Яка краса! – захоплено вигукнула Оля. – Я ніколи тут не була.

Озеро справді було дуже гарне – береги поросли віковими деревами, на воді плавало жовте опале листя.

Але Боцман, видно, привів їх сюди не лише милуватися красою озера.

– Вперед! – вигукнув він і повів однокласників через місток. Ліворуч од містка біля дерев'яного причалу було припнуто десятки зо два човнів, а вгорі на березі стояв будиночок – човнова станція.

На ґанку будиночка на стільці сиділа й читала книжку огрядна молодиця у червоній хустині, по-піратському перев'язаній навскоси через лоба.

Боцман вів їх прямо до неї.

– Здрастуйте, тьотю Клаво! – гукнув він, підійшовши майже впритул.

Тільки тоді вона одірвала очі від книжки:

– О!.. Васьок! Здоров!.. Приїхав? Скучив? – Моя тьотя Клава! – обернувся Боцман до однокласників. – Мої друзі!

– Дуже приємно! – тьотя Клава церемонно по черзі подала кожному з них складену човником руку.

– Як там мій фрегат? – спитав раптом Вася й зиркнув скоса на Петруся.

– На місці, капітане! – кумедно козирнула тьотя Клава.

– Ні, я тепер боцман. Капітан у нас – о! – Капітан Буль! – він ляснув Петруся по плечу.

Петрусь зашарівся.

– А-а… – зміряла поглядом Петруся тьотя Клава. – Ну, дивіться, вам видніше. Тільки глядіть обережненько… Щось вас багатенько.

– Фо ти!.. Якраз комплект. Ти фо, не знаєф – мій фрегат брав на борт і десять.

– Знаю-знаю, тільки все-таки не дуже…Хоч і тепло сьогодні, але вже вересень, вода холоднувата. Плавати хоч умієте?

– Аякже! – за всіх відповів Гонобобель.

– Ну, тоді давайте… Отам, у кінці…

– Знаю-знаю… Фо ти!

Боцман впевнено рушив по пристані, де в'язалися човни. А біля передостаннього спинився:

– О! Мій фрегат «Мрія». Я завжди на ньому плаваю.

Тітка Клава вже наближалася, несучи два весла:

– Хто вміє гребти? Тільки чесно!

– Я! – вигукнув Гонобобель і переможно зиркнув на Аллочку.

– Ну, тоді сядеш отут, поряд із Васьком. Він на праве весло, ти на ліве, – тьотя Клава втикнула весла у кочети, одімкнула ключем замок, розмотала ланцюг, узяла в руку:

– Сідайте!.. Дівчатка, проходьте на корму… І хтось із хлопців теж.

– Давай ти, Антошо! – сказав Боцман. – А тепер ми – на весла… А ти, Капітане, і ти, Куме, на ніс.

Коли всі усілися, тьотя Клава віддала ланцюг Петрусю і легенько відштовхнула човен від причалу:

– Ну… щасливого плавання!.. Кермуй, капітане!.. Веди корабель «Мрію». Але розгублений Петрусь мовчав.

– Ну фо ти? Чого мовчиф? – вигукнув Боцман. Петрусь перехопив погляд Аллочки – вона дивилася на нього лукаво й очікувально.

І враз лоскотна хвиля радісного піднесення охопила його.

– Слухай мою команду! Курс зюйд-зюйд-вест, поворот на чотири румби! Повний вперед! – дзвінко скомандував він і не впізнав власного голосу – такий він був по-справжньому капітанський.

– Єсть, капітане! – вигукнув Боцман і наліг на весло. Гонобобель наліг теж. І човен поплив по озеру.

– Ой! Як гарно! – радісно верескнула Оля Татарчук. І всім стало весело.

затягнув Кум Цибуля.

– Курс норд-норд-ост!.. Гей! У машинному! Піддай пари! – вже впевнено вигукнув Петрусь.

Аллочка дивилася на нього так, як нещодавно дивилася вона на Васю.

Ех, хороше!

Як гарно жити на світі!

Коли ти капітан, і командуєш фрегатом «Мрія», і на тебе дивиться перша красуня у класі, хіба ти можеш сидіти? Що це за сидячий капітан?! Сміх та й годі! Ти мусиш стояти на капітанському містку, підставивши обличчя солоному вітрові.

І Петрусь звівся на рівні ноги і, балансуючи, підніс руку дашком до очей.

Вони пропливли під мостом і випливли на широке плесо.

Гришка Гонобобель старався з усіх сил, щоб не відстати від Васі Боцмана, але все-таки і досвіду, і спритності в нього було менше. І човен весь час завертав ліворуч.

– Гей! У машинному! Ліве, греби! Праве, табань! Матрос Гонобобель! Шуруй активніше!

Якби ж Аллочка не глянула у цю мить на Гришку…