Всеволод Нестайко - Супер «Б» з «фрикадельками» (збірник)

Відчуваючи жар у грудях і тремтіння в усьому тілі, Льодик сів за листа.

«Добрий день, Гудруне! – бадьоро почав він. – Пише тобі Леонід із Києва. Не дивуйся, що я пишу. Просто наші дівчата листуються з вашими. І мені стало відомо, що ти посварився з Ерікою. Вона тепер переживає і не знає, як з тобою помиритися. А ти не переживай. Держи хвоста бубликом! Я певен, що то вона винна. У нас теж дівчата вередливі, і ми з ними сваримося. З ними інакше не можна.

Давай будемо листуватися. Пиши мені, а я писатиму тобі. З міжнародним привітом Леонід Монькін».

Льодик подумав-подумав і приписав: «Я збираю марки. А ти?»

Він перечитав листа і лишився ним дуже задоволений. Здорово написано, по-чоловічому! Гудрун оцінить. Особливо оте «держи хвоста бубликом»! І приписка ловка. Нічого не просив, і водночас кожному дурневі ясно, що треба прислати марок.

Льодик пішов на пошту, купив спеціальний конверт для міжнародної кореспонденції та відправив листа.

А того, Трав'янчиного, щоб вона ні про що не догадалася, дуже спритно підсунув їй у підручник – хай думає, що сама туди поклала.

І став чекати відповідь. День чекає, два, три… Тиждень чекає…

Щодня по кілька разів зазирає у поштову скриньку. Навіть наважився запитати листоношу. Та усміхнулася й весело сказала: «Пишуть».

За цей час Льодикові двічі вже снилися міжнародні сни.

Одного разу наснилося, що на його ім'я з закордону прибув цілий вагон марок. І він не знає, куди ті марки подіти. Залізничне начальство вимагає, щоб він негайно розвантажував свій вагон, а мама категорично заперечує, щоб він завалював усю квартиру марками.

Удруге йому наснилося, ніби його обирають президентом міжнародної антидівчачої асоціації. Це чомусь відбувалося на вокзалі й обирали його не люди, а… чемодани. З кольоровими закордонними наклейками у вигляді поштових марок. І головував на тих дивних зборах Гудрун, який, до речі, теж був не людина, а чемодан. «Авжеж, – думав уві сні Льодик, – тепер зрозуміло, чому в нього таке ім'я. «Гудрун», «чемодан» – навіть звучить однаково».

І Гудрун-чемодан, плямкаючи кришкою, наче ротом, говорив: «Чого ти дивуєшся? Я ж тобі писав у листі, що президентом будеш ти. Я ж тобі писав», – думав уві сні Льодик. – Як це я забув. Він же мені писав. Я ж одержав від Гудруна листа. Чого ж я дивуюсь».

Так було уві сні. А наяву – ніяких листів не було.

Минув іще тиждень. І ще три дні.

Нічого.

Крім газет, дитячого журналу та рахунків за міжміські телефонні переговори батьків – анічогісінько. Льодик просто зненавидів поштову скриньку (у-у, теж жіночого роду, капосна!). Нарешті він махнув рукою: «Та! Вже не прийде. Мабуть, той Гудрун не одержав мого листа. Прізвища ж я не написав. Ну й не треба! Не дуже й хотілося!»

І от коли він махнув рукою і перестав чекати, несподівано надійшов лист.

Повертаючись зі школи, Льодик зустрівся біля під'їзду з листоношею. Листоноша весело усміхнулась і сказала:

– А-а! Пан Монькін?! Леонід?! Вам лист! – вона швидко перегорнула у сумці велику купу листів, витягла одного й подала йому.

Занімілою рукою Льодик узяв довгастого конверта. І, розгубившись, навіть забув подякувати листоноші. Та, все ще усміхаючись, зайшла до під'їзду, а він лишився надворі.

У лівому куточку конверта була наклеєна синенька стрічечка, на якій білими літерами були написані іноземні слова, а у правому – аж сім різноколірних марок: на одній – дядечко в окулярах, на другій – будинки якісь, на третій – якийсь орнамент, а на чотирьох інших – по дві барвисті гарнющі пташки. У Льодика аж дух перехопило. Таких марок у нього ще не було.

«Молодець, Гудрун! Ух молодець! Не хлопець, а молоток!»

Тремтячими пальцями Льодик розірвав конверт.

На землю посипалися кольорові листівки із зображенням якогось старовинного замку на горі. І ще – зображенням донизу – впала якась менша листівочка, на звороті якої був напис: «Леоніду від Ерики та Гудрун. На дружбу-фройндшафт», – піднявши, прочитав Льодик. Перевернув і… серце в нього зупинилося. З кольорової фотографії, обнявшись, усміхалися йому… дві дівчинки…

Якби з неба просто на голову йому зараз упав марсіанин – Льодик не був би такий вражений. Гудрун – дівчинка!.. Це було неймовірно. Як це могло бути?! Ерика ж писала: «Мій друг Гудрун», «Той, що живе в сусідстві…». І раптом Льодик згадав: «Тільки один неприємність…» Та то ж вона просто… просто помилилась. Погано ще знає мову і плутається у родах й відмінках. А він, йолоп: «Держи хвоста бубликом!.. У нас теж дівчата вередливі, і ми з ними сваримося. З ними інакше не можна…» От тобі й маєш – «один неприємність»!.. От уже сміялися, мабуть!..