Джанні Родарі - Торт у небі

Але поліцейський Мелетті, на прізвисько Хитромудрий Одіссей, висловив найблискучішу, наймудрішу думку.

— Синьйори, — сказав він, — якщо дозволите висловитися й мені… Діти, як відомо, не розуміють різниці між добром і злом, не визнають небезпек. Хто може бути певен, чи ті чужинці, що сидять у загадковому предметі, не умовили якогось хлопчика чи дівчинку, подарувавши їм пару брязкалець, збирати для них відомості на Землі?

— Ближче до справи, до черевика! — перепинив його генерал.

— По-моєму, якщо якась дитина дійсно була там, у космічному кораблі, і, тікаючи, загубила черевичка, то її можна досить легко розшукати.

— Як?

— Дуже просто! Приміряти черевичка всім дітям передмістя!

— Але ж це казка про Попелюшку! — засміявся професор Теренціо.

— їв казках може ховатися істина, — зауважив професор Россі. Зауважив лише для того, щоб заперечити колезі.

— Гаразд! — відрубав генерал. — Примірюйте черевика. Принаймні вам буде вдячна матір тієї дитини. Хоч одне добре діло зробите.

Хитромудрий Одіссей загорнув черевик у газету, перев'язав пакунок міцним шпагатом, запечатав сургучем і поклав до шафи у шкільній бібліотеці, наказавши вартовому всю ніч не зводити з нього очей.

— Тут — військова таємниця! — сказав він. — Гляди, щоб не вкрали!

Коли Мелетті прийшов додому, діти вже спали в постелі. Він коротенько розповів синьйорі Чечілії про події дня, але нічого не сказав про черевичок, бо військових таємниць не звіряють навіть дружинам.

Наступного дня рано-вранці він зайшов до штабу, взяв черевичок і подався мандрувати від будинку до будинку, з одних сходів на інші, від дверей до дверей.

Стук, стук…

— Хто там?

— Відчиніть, синьйоро Роза. Це — поліцейський Мелетті. Маю справу до вашого сина.

— Що він накоїв, цей лобур?!

— Нічого, нічого не накоїв, синьйоро Роза! Наказ командування. Я зобов'язаний приміряти йому, цього черевичка.

Синьойра Роза (чи синьйора Чезіра, синьйора Матільда, все залежало від випадку) відчиняла двері. Була вона ще в пантофлях, у халаті, з пляшкою молока в руці. Будила свого «лобуря», і розпочиналася примірка.

— Але ж, синьйоре Мелетті, хіба ви не бачите? Цей черевичок тридцять другого розміру. А мій син носить сороковий, ось погляньте…

— Наказ є наказ.

У декотрих помешканнях він натрапляв на цілі виводки сонних дітей. Батько у цей час, як правило, голився і бурчав:

— Чи не збирається міська управа роздавати дітям непарне взуття? Та ще й діряве. У двох місцях.

— Нічого не вдієш, синьйоре, нічого не вдієш. Наказ командування.

Звичайно, знаходилося багато ноженят, яким черевичок припадав саме до міри. І щоразу синьйор Мелетті робив допит.

— А де другий?

— Який другий? У моєї дочки ніколи не було таких черевиків, як оцей!

— А де ти була вчора ввечері о десятій?

— Синьйоре Мелетті, — відповіла за дівчинку мати, — вона тоді саме їздила у Францію — погуляти трішки по Парижу! У ліжку вона була, ось де! І свідків я маю більше ніж треба! Спитайте хоча б синьйора Густаво — він живе навпроти: вчора він просидів у нас цілісінький вечір, телевізора дивився!

Синьйор Густаво підтверджував. І «мандри» Хитромудрого Одіссея продовжувалися.

— Хай йому абищо! — бурчав собі у вуса ревний поліцейський. — Щось мені цей черевичок ніби напрочуд знайомий! Я його бачив на чиїйсь нозі. Можу поклястися! Цього черевичка я вже бачив — це точно! І дві дірки пам'ятаю. До речі, що мені казала дружина сьогодні вранці? Ага, що у Ріти знову стопталися черевики. У цього дівчиська просто горять підошви!

Переходячи отак від помешкання до помешкання, синьйор Мелетті опинився нарешті перед своїм будинком. Найперше він постукав до воротарки, яка мала доньку років п'яти чи шести. Ця жінка трохи не полюбляла синьйора Мелетті, як і всякого поліцейського взагалі, а його особливо — за те, що років зо два тому він оштрафував її чоловіка за перевищення швидкості.

— Синьйоро Матільдо, чи вже прокинулася ваша донька?

— А ви що, поспішаєте здерти з неї штраф? — уїдливо відповіла запитанням синьйора Матільда.

— Що ви, що ви, ніяких штрафів. Справа така…

І Хитромудрий Одіссей пояснив мету своїх відвідин. Тим часом на сходах уже зібрались мешканці будинку — жінки й діти. Адже завжди було над чим пореготати, коли здибувалися синьйор Мелетті і синьйора Матільда.

— Ага, у вас кепські справи? — перекривила поліцейського воротарка. — То по-вашому, моя дівчинка може бути марсіянською шпигункою?!