Астрід Ліндгрен - Малий і Карлсон, що живе на даху

На підлогу гупнуло щось важке. То панна Цап зомліла.

Але вона швидко опритомніла й підвелася. Очі в неї блищали.

— Завтра ввечері… в телевізійній програмі… Мій пудинг… Я маю приготувати його на телестудії для всієї шведської людності? О господи… І уявіть собі, Фріда — а вона нічого не тямить у куховарстві — називає мій пудинг курячою замішкою!

Малий аж віддих затамував — так слухав. От цікаво!. Він майже забув про Карлсона в скрині. Та ось, на свій переляк, він почув, що хтось іде передпокоєм. І то справді був Карлсон! Двері на кухню стояли відчинені, і Малий побачив його, ще як панна Цап та пан Пек ні про що й гадки не мали.

Так, то був Карлсон! І все-таки не Карлсон. О господи, на кого він був схожий у театральному костюмі Бетан — довгій оксамитовій сукні, що тяглася по підлозі, і з мереживним шарфом, що теліпався одним кінцем спереду, а другим ззаду? Він більше скидався на веселу молодичку. І та молодичка неухильно наближалась до кухні. Дарма Малий відчайдушно махав йому, щоб він вернувся. Ні, Карлсон, здавалось, не розумів Малого, він тільки махнув йому на відповідь… і зайшов до кухні.

— До пишної зали вступає горда значна дама, — заявив Карлсон.

Він зупинився в дверях у своєму костюмі з шарфом. То було таке видовище, що пан Пек аж очі витріщив.

— Хто це! Що це за така смішна дівчинка? — вигукнув він.

Але панна Цап тим часом отямилась.

— Смішна дівчинка? Ні, це препоганий хлопчисько! Гіршого я не бачила на своєму віку. Геть звідси, шибенику!

Та Карлсон не зважав на неї.

— Горда значна дама, що танцює й розважається, — сказав він далі й пішов у танець.

Такого танцю Малий зроду не бачив, і пан Пек, мабуть, теж.

Карлсон човгав по кухні ногами, зігнувши коліна, і час від часу підстрибував та махав шарфом.

«Не дуже мудра витівка, — подумав Малий, — але хай робить що завгодно, аби тільки не знявся в повітря, о, аби тільки він не почав літати!»

Карлсон нап’яв на себе стільки одежі, що пропелера не було видно. І Малий був радий тому. Бо що б сталося, якби Карлсон раптом знявся в повітря! Звісно, пан Пек спочатку був би ошелешений, але як тільки трохи отямився б, то відразу пустив би свою телекамеру.

Пан Пек дивився на той незвичайний танок і сміявся. Сміявся дужче й дужче.

Тоді Карлсон і собі почав усміхатися, підморгувати й махати шарфом панові Пеку, коли човгав ногами повз нього.

— Дуже смішний хлопець, — мовив пан Пек. — Треба буде використати його в якійсь дитячій програмі.

Гіршого він не міг нічого сказати панні Цап.

— Він на телестудії? Тоді бережіться! Хіба як хочете, щоб хтось перевернув вам усю студію, тоді кращого за нього вам не знайти.

Малий притакнув.

— Атож. А як він переверне всю студію, то скаже, що то дурниці, не варто й згадувати. Краще бережіться його!

Пан Пек не наполягав.

— Як хочете… Я лише запропонував вам. У нас є й інші діти.

До того ж пан Пек поспішав, бо мав ставити якусь п’єсу. Йому треба було йти. І враз Малий побачив, як Карлсон почав намацувати гудзика на животі. Він страх як перелякався: невже в останню мить усе пропаде?

— Не треба, Карлсоне, не треба! — схвильовано шепотів Малий.

Але Карлсон далі намацував гудзика. Йому було важко знайти його через усю ту одежу, що він налигав на себе.

Пан Пек стояв уже в дверях… коли Карлсонів моторчик загудів.

— Я не знав, що над Васастадом пролягає повітряна траса, — здивувався він. — Наче не повинна б. Бувайте здорові, панно Цап, завтра побачимось.

І він пішов. А під стелю знявся Карлсон. Він закружляв навколо лампи й замахав панні Цап шарфом.

— Горда значна дама, що ходить і літає, гей-гей! — вигукував він.

Від полудня до самого вечора Малий був у Карлсоновій хатці на даху. Він пояснив Карлсонові, чого їм треба дати панні Цап спокій.

— Вона робитиме торт із кремом, розумієш, бо завтра повернуться додому і мама, і тато, і Боссе, і Бетан.

Карлсон таке розумів.

— Якщо вона робитиме торт із кремом, то справді їй потрібен спокій. Небезпечно дратурувати хатніх цапів, коли вони роблять торт. Бо тоді може скиснути і крем, і хатній цап.

Тому панна Цап останні свої години в господі Свантесонів мала цілковитий спокій, так, як і бажала.

А Малий і Карлсон теж спокійно й приємно бавили час перед коминком у Карлсоновій хатці. Карлсон побував на ринку й купив яблук.

— За них чесно заплачено п’ять ере, — сказав він. — Я не хочу, щоб якась перекупка мала через мене збитки, я ж бо найчесніший у світі.