Астрід Ліндгрен - Малий і Карлсон, що живе на даху

Панна Цап рідко всміхалася і майже ніколи не сміялась. Та як на неї вже нападав сміх, то єдина була втіха — що таке траплялося рідко. Але тепер вона була весела, як ніколи. Малий ще довго чув на сходах її сміх, що луною котився між стінами.

А відразу по тому у вікно залетів Карлсон.

— Гей-гоп, Малий! Що ми тепер робитимемо? — спитав він. — У тебе нема парової машини, щоб ми влаштували вибух, або хатнього цапа, щоб його можна було дратурувати, або ще чогось? Я хочу веселитися, а то я не граюсь.

— Ми можемо подивитися телевізор, — запропонував Малий.

І уявіть собі, виявилося, що Карлсон не знав, який той телевізор! Він зроду не бачив його!

Малий повів Карлсона до вітальні й гордо показав їхній новий телевізор.

— Глянь-но!

— Що це за скринька? — спитав Карлсон.

— Це не скринька, а телевізор, — пояснив Малий.

— А що в ньому є? — спитав Карлсон. — Булочки?

Малий засміявся.

— Ніякі не булочки! Зараз побачиш, що там.

Він увімкнув телевізор, і раптом на екрані з’явився чоловік і сказав, яка буде погода у Верхньому Норланді.

Очі в Карлсона стали круглі з подиву.

— Як ви запхнули його до скриньки?

Малий зареготав.

— А ти думаєш як? Він заліз туди, як був маленький, утямив?

— Навіщо ж він вам? — допитувався Карлсон.

— Ох, та я жартую, не бачиш? — сказав Малий. — Звісно, він не заліз туди маленьким і він нам ні на що не потрібний. Він просто там є, розумієш. Сидить і каже, яка завтра буде погода. То такий собі дядько-погодник.

Карлсон усміхнувся.

— І ви навмисне запроторили до скриньки дядька, аби він казав, яка завтра буде погода? Можна самим її побачити! Або з таким же успіхом спитати мене… Буде буря, і дощ, і град, і шторм, і землетрус, тепер ти задоволений?

«На Норландському узбережжі завтра буде шторм і дощ», — мовив дядько-погодник на екрані.

Карлсон радісно засміявся.

— А що я казав? Шторм і дощ!

Він підійшов до самого телевізора і притулився носом до носа чоловіка на екрані.

— І землетрус, не забудь сказати! Бідні норландці, яка в них погода! Та нехай тішаться, що взагалі мають погоду. Уяви собі, якби вони сиділи там зовсім без погоди!

Карлсон приязно поплескав чоловіка на екрані.

— Такий собі малесенький дядечко, — мовив він. — Менший за мене. Мені він сподобався.

Потім Карлсон став навколішки й заглянув під телевізор.

— Кудою ж він заліз у скриньку?

Малий силкувався пояснити, що то тільки зображення, а не живий чоловік, та Карлсон розсердився.

— Бреши комусь іншому, а не мені! Він же рухається, дивиться! І хіба мертвий чоловік буде говорити про погоду в Норланді, га?

Малий сам не дуже розумівся на телевізорі, але, як умів, намагався пояснити Карлсонові, що воно таке. Водночас він хотів скористатися з нагоди й попередити Карлсона.

— Уяви собі, панна Цап хоче попасти в телебачення, — почав він.

Карлсон зареготав.

— Хатній цап у таку маленьку скриньку? Отакенний лантух? Та їй довелося б скластися вчетверо!

Малий зітхнув. Очевидно, Карлсон нічого не зрозумів. Малий почав з самого початку, та все марно. Але врешті він таки втовкмачив Карлсонові, як працює телевізор.

— Панні Цап не треба залазити в скриньку, вона може спокійно й зручно сидіти собі за кілька миль звідси, і все одно її видно буде на екрані живу-живісіньку, — сказав Малий.

— Живого-живісінького хатнього цапа… о, який жах! — вигукнув Карлсон. — Краще розбийте цю скриньку або поміняйте її на таку, де були б булочки. Більше буде користі.

Тієї миті на екрані з’явилася дикторка. Вона ласкаво всміхнулася, і Карлсон витріщив очі.

— Хоч, зрозуміло, — повів він далі, — якщо вже міняти, то на таку, де є багато смачних булочок. Бо я бачу, що в цій скриньці є дещо краще, ніж я думав спочатку.

Дикторка й далі всміхалася до Карлсона. Карлсон теж усміхнувся їй у відповідь і штовхнув Малого в бік:

— Глянь-но на цю гарненьку малявку! Я їй сподобався… аякже, вона ж бачить, що я вродливий, дуже розумний і до міри затовстий чоловік у розквіті сил.

Раптом дикторка зникла. Натомість з’явилося двоє поважних чоловіків, що тільки говорили та й говорили. Вони Карлсонові не сподобались, і він почав крутити на телевізорі всі кнопки.

— Не крути! — сказав Малий.

— Чому? Я ж хочу викрутити знов ту малявку, — мовив Карлсон.

Він завзято крутив кнопки, проте дикторка не з’являлася. Тільки товсті чоловіки стали ще товстіші. Ноги в них зробилися коротенькі, а голови повитягалися. Карлсона це насмішило. Довгу хвилю він бавився ще й тим, що вимикав і вмикав телевізора.