Елеонор Портер - Поліанна

— Ненсі! — здригнулася Поліанна. — Як таке може бути? Хіба йому не лячно?

Ненсі захихотіла. Їй стало смішно, що Поліанна боїться страхіть. Але далі говорити про різні жахи вона не схотіла.

— Люди кажуть, що щось таке в цьому є, — вела далі Ненсі. — Кілька разів він подорожував світом по кілька тижнів, і завжди це були країни поган — Єгипет, Азія чи пустеля Сахара.

— О, то він місіонер, — кивнула Поліанна. Ненсі лукаво розсміялася.

— Я про це не казала, міс Поліанно! Так от, коли він повертається звідти, то пише книжки… подейкують, ніби це дивні книжки про якісь чудасії, що він надибав у поганських країнах. А тут він ні на що гроші не витрачає, навіть на себе особисто.

— Звичайно, він же збирає гроші для поган, — запевнила Поліанна. — Але він дивак і теж не схожий на інших, як і місіс Сноу. Але він не схожий по-іншому.

— Ще б пак, — втішалася Ненсі.

— І тому я ще більше рада, що він до мене заговорив, — задоволено зітхнула Поліанна.

Коли наступного разу Поліанна навідалася до місіс Сноу, та знов була у затемненій кімнаті.

— Мамо, до вас дівчинка від міс Полі, — стомлено оголосила Міллі.

Поліанна залишилася наодинці з хворою.

— А, це ти? — пролунав від ліжка розчарований голос. — Я пам'ятаю тебе. Варто раз тебе побачити, і забути вже неможливо. Шкода, що тебе вчора не було. Ти мені була потрібна вчора.

— Справді? Ой, тоді я рада, що я прийшла сьогодні й вам не довелося мене довго чекати, — весело засміялася Поліанна, зайшовши до кімнати й обережно поставивши кошик на стілець. — Але у вас так темно. Я вас не бачу, — вигукнула вона, рішуче підійшла до вікна й підняла штори. — Я хочу подивитися, яка зачіска у вас цього разу. Ой, та ви ж не зачесані. Хоча — це на краще. Я навіть рада, що у вас немає зачіски, адже це означає, що ви дозволите мені вас зачесати… трошки пізніше. Зараз я хочу, щоб ви поглянули, що я вам принесла.

Хвора завовтузилася на ліжку.

— Можна подумати, буцім вигляд того всього якось впливає на смак, — кпила вона, проте поглянула на кошик. — Ну, то що там?

— Здогадайтесь! Що б ви хотіли?

Поліанна підскочила до кошика і змовницьки подивилася на місіс Сноу. Жінка спохмурніла.

— Що я хочу? Та я нібито не хочу нічого, — зітхнула вона. — Зрештою, усе на один смак.

Поліанна захихотіла.

— А ось це — ні. Здогадайтеся! Якби ви щось схотіли, то що саме?

Жінка завагалася. Сама того не усвідомлюючи, вона так призвичаїлася хотіти того, чого нема… що не могла висловити, чого ж вона хотіла насправді… доки не побачить, що там є. Та наразі щось треба сказати. Бо ця виняткова дитина чекає.

— Ну, звичайно, це бульйон з ягнятини…

— У мене він є, — вигукнула Поліанна.

— Але саме цього я й не хотіла, — зітхнула хвора, зрозумівши тепер, чого хоче її шлунок. — Насправді я хотіла б курку.

— Чудово! Я принесла вам і курча, — хихотіла Поліанна.

Хвора вражено повернулася до неї.

— Ти принесла те й те? — запитала вона.

— Так, і холодець із телячої ніжки також, — тріумфувала Поліанна. — Я хотіла, аби ви нарешті мали те, що хочете, і ми з Ненсі це влаштували. Звичайно, тут усього потроху, але є все, що ви любите! Я така рада, що вам сьогодні захотілося саме курки, — не вгавала вона, дістаючи три мисочки з кошика. — Я ще й дорогою думала, а раптом ви забажаєте рубець, цибулю, чи ще щось таке… а в мене нема. Це було б жахливо… Так кортіло догодити! — радо сміялася вона.

Хвора не відповіла. Вона плуталася в своїх думках, намагаючись збагнути, що саме вона втратила…

— Ось! Я залишаю вам усе, — говорила Поліанна, виставляючи три мисочки рядком на столі. — Раптом вам завтра захочеться бульйону з ягнятини. Як ви ся маєте? — чемно поцікавилася вона.

— Дякую, дуже погано, — пробурмотіла місіс Сноу, займаючи звичну незадоволену позицію. — Уранці не вдалося подрімати. Неллі Гігґінс, що живе поряд, почала вчитися музики, і її гами доводять мене до сказу. Тарабанила цілісінький ранок. Просто не знаю, що мені робити.

Поліанна співчутливо закивала.

— Я вас розумію. Це жахливо. Місіс Байт теж колись мала таку неприємність… це одна пані з Жіночої допомоги. У неї ще й ревматизм, і тому їй важко рухатися. Вона казала, буцім було б набагато легше, якби вона могла рухатися. А ви можете?

— Що… можу?

— Ну, повертатися з боку на бік, рухатися, коли музика стає нестерпною.

Місіс Сноу затопила очі в дівчинку.

— Звичайно, я можу рухатися, принаймні — на ліжку, — трохи дражливо підтвердила вона.