Джозеф Киплинг - Книга Джунглів [збірник]

– Тепер лишилося витягти малого з пастки! – ледве дихаючи, мовила Багіра. – І тікаймо звідси, поки вони не напали знову!

– Вони не рушать з місця без мого наказу С-с-стійте на міс-сці! – просичав Каа, і знову стало тихо. – Я не зміг прийти раніше, Сестро, хоч і почув, як ти мене кличеш, – сказав він Багірі.

– Я… мабуть, кликала тебе в запалі бою, – відповіла Багіра. – Балу, ти поранений?

– Просто дивно, як вони не розірвали мене на сотню маленьких клаптів, – сказав Балу, неквапно обтрушуючи лапи. – Ой! Як болить! Каа, ми завдячуємо тобі життям, Багіра і я…

– Пусте. А де ж ваш малюк?

– Тут, у пастці! Я не можу вилізти! – крикнув Мауглі.

У нього над головою було кругле склепіння даху, проламане посередині.

– Заберіть його звідси! Він тупцяє, як павич Мор! Він розчавить наших дітей! – прошипіли кобри внизу.

– Еге! – засміявся Каа. – Він усюди має друзів, цей малий. Відійди геть, людська дитино, а ви, Отруйний Народе, ховайтеся! Зараз я провалю стіну.

Каа примірявся і побачив чорну щілину в мармуровому різьбленні стіни; тоді він разів зо два відштовхнувся головою, потім звівся футів на шість угору – і щосили ударив головою півдюжини разів поспіль. Мармурове плетиво тріснуло і розсипалося на порох, і Мауглі вискочив у провалля, стрибнув на землю між Багірою і Балу і обхопив обох за шию.

– Ти не поранений? – спитав Балу і лагідно пригорнув його.

– Мене скривдили, я голодний і весь у синцях. Ой, як вони побили вас, друзі мої! Ви ж усі в крові!

– Не тільки ми, – відповіла Багіра, облизуючись, і подивилася на тіла мертвих мавп, що лежали на терасі і навколо ставка.

– Це все пусте, це дрібниці, адже ти живий і здоровий, моя гордість, найкраще з жабенят! – пробурчав Балу.

– Про це ми ще поговоримо, – мовила Багіра холодно, що не дуже сподобалося Мауглі. – Тут Каа, якому ми з Балу завдячуємо перемогою, а ти – життям. Подякуй йому, як годиться за нашим звичаєм, Мауглі.

Мауглі озирнувся і побачив, що над ним гойдається голова велетенського удава.

– Оце така ваша людинка? – мовив Каа. – Шкіра в нього дуже гладенька, і він схожий на Бандар-логів. Дивись, малюче, щоб я не сплутав тебе з мавпою якось уночі, коли поміняю шкіру.

– Ми з тобою однієї крові, ти і я, – відповів Мауглі. – Сьогодні ти подарував мені життя, Каа. Моя здобич буде твоєю, коли ти зголоднієш!

– Дякую, Малий Брате, – сказав Каа, усміхнувшись самими очима. – А що може вбити такий хоробрий мисливець? Ти дозволиш супроводжувати тебе на полюванні?

– Сам я ще не вбиваю, я ще малий, та вмію заганяти кіз для тих, кому вони потрібні. Коли зголоднієш, приходь до мене і побачиш, чи це правда. Руки в мене спритні, – він простягнув їх уперед, – і якщо ти втрапиш у пастку, я зможу віддячити і тобі, і Багірі, і Балу. Доброго полювання вам усім, мої вчителі!

– Гарно сказано! – пробурмотів Балу, бо Мауглі дякував як належить.

Удав поклав голову на плече Мауглі.

– Хоробре серце, та й мова чемна, – сказав він. – З тебе вийде гарний мисливець. А тепер іди звідси разом зі своїми друзями. Іди спати, бо місяць скоро сховається, і тобі не слід бачити те, що буде далі.

Місяць сідав за пагорбами, і ряди мавп, що трусилися з жаху, тулячись до стін і мурів, були схожі на дірчасту розкуйовджену бахрому. Балу пішов до ставка напитись, а Багіра почала облизувати свою шерсть. І тоді Каа виповз на середину тераси, розкрив пащу, клацнувши зубами, і всі мавпи звернули очі на нього.

– Місяць сідає, – сказав він. – Чи вам досить світла, чи все ви бачите?

Під стінами прокотився стогін, мов тяжкий подих вітру у верховітті:

– Ми все бачимо, Каа!

– Гаразд! Тоді почнемо танок Каа – Танок Голоду. Сидіть тихо і дивіться!

Він разів зо три згорнувся у велике подвійне і потрійне кільце, хитаючи головою справа наліво. Потім почав вигинатися на місці, звиваючи своє тіло у петлі, вісімки і плавні, розпливчасті трикутники, що оберталися на квадрати й п’ятибічні фігури, і згортався у клубок, не спиняючись, проте без поспіху, і ні на мить не припиняв своєї тихої гудливої пісні. Темрява все густішала, і врешті-решт уже не видно було, як згортається й випростується Каа, було тільки чутно, як шурхотить його шкіра.

Балу і Багіра наче скам’яніли, нашорошились і тихо гарчали, а Мауглі зачудовано дивився на Каа.

– Бандар-логи, – пролунав нарешті голос удава, – можете ви ворухнути рукою чи ногою без мого наказу? Кажіть.

– Без твого наказу ми не можемо ворухнути ні рукою, ні ногою, Каа!