Гілберт Кіт Честертон - Скандальний випадок із патером Брауном = The Scandal of Father Brown

Тим часом розслідування тривало. Висновок лікаря ще не надходив, але ніхто не сумнівався, що дідуган помер від отрути. Підозра, звісно, впала на шеррі-бренді, отже – й на готель.

– У першу чергу – на господаря, – похмуро уточнив Ґрінвуд. – Ох, і слизький, як мені здається, індивід. А може, не обійшлося і без прислуги. Взяти хоча б бармена. Він на всіх вовком дивиться. А Реґлі був забіяка, хоч і не затятий. Мабуть, барменові від нього діставалося на горіхи. Але головний тут усе ж господар, отже, він і є підозрюваним номер один.

– Я так і знав, що ви його запідозрите, – сказав патер Браун. – Тому я і не схильний його підозрювати. Господар, слуги – це ж перше, що має прийти на гадку. І, мабуть, хтось на це розраховував. Ось чому я вирішив, що тут легко скоїти вбивство. Втім, підіть розпитайте господаря.

Інспектор пішов, а священик узявся за документи, які описували життя Джона Реґлі. Повернувся інспектор швидко.

– Дива та й годі! – оголосив він. – Я було вирішив, що доведеться влаштовувати цьому шахраєві перехресний допит, адже в нас проти нього немає жодних доказів. А він зі забобонного страху зовсім втратив голову та й виклав все, як на сповіді.

– Знаю, знаю, – кивнув патер Браун. – Саме так він утратив голову в ту мить, коли натрапив на труп Реґлі і второпав, що старого отруїли в його готелі. Перелякавшись, він не вигадав нічого розумнішого, ніж прикрасити груди небіжчика турецьким ножем, аби підозра впала на «чорнопикого», як він, мабуть, висловився. Господаря можна звинуватити лише в одному – в боягузтві. Де йому вдарити ножем живу людину! Впевнений, що він навіть до мерця боявся підступити. Але набагато більше він боявся, що його звинуватять у злочині, якого він не скоював. Страх і вселив йому цей надзвичайно безглуздий вчинок.

– Вважаю, що годилося б іще розпитати бармена, – зауважив Ґрінвуд.

– Що ж, розпитайте. Але я переконаний, що ні господар, ні слуги до вбивства не причетні – адже все підлаштовано для того, щоб переконати нас в їхній причетності. А ви не переглядали матеріали про Джона Реґлі? Дуже цікавий чоловік! Дай Боже, хтось іще візьметься написати його дивовижну біографію.

– Я вивчив усе, що може стосуватися справи, – відповів інспектор. – Реґлі був удівцем. Якось ще за життя дружини він приревнував до неї одного шотландця, агента з продажу земельних ділянок, котрий опинився у цьому краї. Схоже, Реґлі тоді вибухнув не на жарт. Подейкують, ніби шотландці були йому особливо ненависні після цього випадку. Може, через це він і… Ах, ось чому ви так недобре посміхаєтесь! Шотландець! І, мабуть, із Единбурґа!

– Дуже може бути, – погодився патер Браун. – Але, можливо, у нього були не тільки особисті причини не любити шотландців. Цікаво, що всі наші непримиренні торі, які протистояли гендлярській братії – вігам, носом вертіли від шотландців. Згадайте Коббета, доктора Джонсона. Свіфт відгукувався про шотландський акцент із убивчим сарказмом. Дехто навіть Шекспірові дорікає за те, що він ставився до шотландців із упередженням. Але упередження великих зазвичай пов’язані з їхніми переконаннями. А справа, як мені здається, ось у чому. Шотландці порівняно недавно перетворилися з бідних хліборобів у багатих промисловців. Діяльні та заповзятливі, вони подалися на південь, вважаючи, що несуть із собою промислову цивілізацію. Вони і не знали, що на півдні вже давно існує сільськогосподарська цивілізація. А на землі їхніх пращурів сільське господарство хоч і процвітало, але цивілізованим не було… Поглянемо, як підуть справи далі.

– Багато ж ви дізнаєтеся, якщо станете розбирати покази свідків Шекспіра і доктора Джонсона! – усміхнувся поліціянт. – Думка Шекспіра про шотландців слідство не просуне.

Священик підняв брову, немов його несподівано осяяло:

– Е, ні. Навіть думка Шекспіра може виявитися до речі. Шотландців він згадує не надто часто. Зате не пропускає нагоди пройтися по валлійцях.

Інспектор уважно стежив за виразом його обличчя і за незворушністю вгадував напружену роботу думки.

– Та що ви таке кажете! – вигукнув Ґрінвуд. – Який несподіваний поворот!

– Ви ж самі згадали про фанатиків, – почав пояснювати патер Браун. – Ви сказали, що фанатика ніщо не зупинить. Так ось: того дня в барі ми бачили найшаленішого, найбезглуздішого та найтупішого фанатика нашого часу. І якщо якийсь недоумкуватий навіженець, схиблений на одній ідеї, здатен на вбивство, то я переконаний, що преподобний проповідник тверезості Девід Прайс-Джонс небезпечніший за всіх мракобісів Азії. До того ж, як я вже казав, його нещаслива склянка молока виявилася на стійці поруч із таємничою склянкою віскі.